ною державно-національною політикою польською в Річпоспплитій. Тут ще додаймо, що ця сама шляхта пинська, висилаючи на передодні козацького повстання 11 Квітня (Апріля) 1647 р. своїх послів на сойм: православного Юрія Нелюбовича- Гукальського (брата пізвіщого Митрополита) і католика Кароля Ясинського, кладе їм в інструкцію в справах віри жадання: щоб архіепископство полоцьке і вітебсько було дано православному владиці Лосовському і щоб були затверджені ґрунти для конвенту Францішканів у Пинську. 287) [1] Отже і тут та сама традицийна оборона „вольностей закону грецького і закону римського“, так як і давніще все на Руси бувало...
Такий в загальних рисах зміст цих двох знаменних і вікопомних актів. Хіба ще додати, що після прийняття присяги від шляхти ганської, тоді-ж таки в Чигрині, столиці Війська Запорожського, була вироблена скорочена формула присяги, по якій мабуть повинні були скл'адійй присягу поодинокі обивателі і в якій було зазначено, що присягаючий по цій скороченій формулі приймає вповні і в цілости всі умови, окреслені вищенаведеними основними актами. Досі знаємо, що по Цій скороченій формулі складав присягу Реміґіян Сурин, войський володимирський, але таких випадків мусіло бути значно більше, коли в Чигрині іх ждали і до них заздалегідь все підготовили... 288) [2]
Акт злуки шляхти пинського повіту з державою Війська Запорожського — це тільки одна найкраще досі нам знана сторінка того переломбвого історичного процесу, що в послідніх роках гетьманування Богдана Хмельницького відбувався. Шляхецький стан вберіг в собі стару державно-національну „руську“ традицію; він репрезентував державну культуру нації. Знищений татарським лихоліттям центр Руської Держави був відбудований фізичною, кольонізацийною силою української степової козаччини. Прилученям північно-західних „руських земель“ до їх історичного державного центру і злукою „шляхти руської“ з „Україною“ Війська Запорожського, — обєднанням цілої землі української і сполученим духової і фізичної енергії нації — завершувався переломовий процес сформування Української Нації і відбудови в нових українських козацько-шляхецьких формах старої руської варяжсько-князівської Держави.
- ↑ Арх. Чарторийських сdх 139, f. 317. Про характер козацького повстання в його першій автономістичній добі була мови вище в розділі V. Ще для еволюції поглядів тодішньої провідної козацької старшинської верстви на справи релігійно-національні і державні цікаво порівняти з „Забезпеченям“, виданим Гетьманом пинській римо-католицькій шляхті, його слова, сказані польським комісарам у Переяславі в початку 1649 р. Щоб ці слова зрозуміти, треба згадати, що більшість старшини тоді бажає тільки козацької автономії та забезпеченя прав православних в Річпосполитій, і про сотвореня окремої своєі держави ще не думає. Коли комісари Річпосполитої почали Гетьманові докоряти, що по його наказу в Київі: „Ляхів топлять, вбивають шляхту обоєго пола, дітей, ксьондзів, і костели пограбувавши, шукають Ляхів і під землею“ — то він, висловлюючи погляди, пануючі тоді серед більшости присутної при цій розмові старшини козацької, відповів: „я не приказав невинних вбивати, але тільки тих, що до нас пристати і на нашу віру хреститися не хочуть“ (Памятники Кіевск. Ком. II, 324). Але вже напр. 24 Марта 1652 р. Гетьман видає з Чигрина універсал до „Pułkowników, Assaułów, Sotniköw і wszystkich mołojców Wojska Zaporowskiego... і Lachów pobratymstwo z namі trzymających“ (Grabowski: Ojszyste Spominki II, s. 311). Чим далі, тим більше погляд територіяльний і державно-національний став брати верх над поглядом екстериторіяльно-реліґійним (забезпеченя прав православних в цілій Річпосполитій Польській де-б вони не жили) і станово-козацьким, недержавним. Про тодішню урядову політику Річпосполитої в справі унії пор. напр. наведену вище (примітка 29) інструкцію комісарам.
- ↑ Пор. вище примітки 2 і 247.
