і в ліжку, але з надзвичайними почестями — прийняв Ліліенкрону на урочистій авдієнції 22 Червня 1657 року. В той же самий день Гетьман сказав себе завезти до помешканя шведського посла й там ще раз, в присутности численно зібраної старшини, заявив, що хоч Царь і хоче відтягнути козаків від союзу зі Шведами й обіцює їм за це військову допомогу й значну суму грошей, але він — Гетьман — хоче бути приятелем приятелів і ворогом ворогів шведського Короля. Ці останні слова повторив Гетьман з притиском кілька разів, зазначивши, що те саме він вже написав — у відповідь на зроблені йому пропозіції — Цареві. В кінці сказав, що військо має на поготові і може зараз рушити походом, як на Польщу й Татар, так і на Москву.
Розуміється обидві загрожені тим новим сильним союзом сторони — Польща й Москва — готувались до енерґійної оборони. Зайняті війною зі Швецією і її союзницею Прусією — а Польща ще й війною з Ракочим — оружно напасти на Україну вони зразу не могли. Отже поки-що на дипльоматичні заходи була звернена вся їхня увага й енерґія.
Вже в кінці 1655 року Король польський намагався прихилити на свій бік Туреччину. В Марті слідуючого року польський посол перестерігав Султана, що два єретицькі володарі — Кромвель і Король шведський — хочуть завоювати для себе весь Східі Захід. Тому між инчим Король шведський хоче союзу з Хмельницьким і тому в інтересі Султана — для якого той союз може стати небезпечним — лежить Гетьмана козацького від приязні зі Шведами відтягнути й до давнього послуху та підданства Королеві польському привести. В той самий час посол польський у Криму дістав інструкцію переконати Хана, що „осібна держава, яку собі робить з України Хмельницький“, стане могутньою та небезпечною сусідкою Татар; отже для власного свого добра повинен Хан старатись, щоб козаки були в підданстві польського Короля, а вся Україна „під владою панів“ (маґнатів), як і давніще бувало…
В осени того-ж 1656 року польські дипльомати лякали Ракочого, на скільки небезпечним в будуччині для Семигороду може стати його союзник Хмельницький, який маючи власть над усіми руськими краями, стане монархом, що стотисячною армією розпоряжати буде.“ І навіть самого Гетьмана повинен був переконати хитрий королевський посол Бєнєвський, що „той його процедер
