литою такою-ж її правою рукою має стати українська шляхта. Коли-б козаччина будувала свою власну державу, то й українська шляхта й українське селянство були-б для неї складовими частинами цієї держави, це були-б рідні частини своєї нації, між якими мусіли-б бути встановлені, державним і національним інтересом оправдані, законні норми співжиття. Але коли козаччина тільки забезпечує в Річипосполитій — як це в той час було — свої станові інтереси, то і селянство українське, і шляхта українська це для неї сторонні, чужі сили, які можна так чи йнакше використати в усяких пересправах з Річпосполитою, висуваючи при тім такі або инші спільні співзгучні інтереси. Таким спільним інтересом козаччини з „черню“ була боротьба з панами. Таким же спільним інтересом зі шляхтою була спільність національна — одна „руська віра“ — і боротьба за цю віру.
Отже шляхта „руська“ — ця, в тодішньому розумінню козаччини, частина польської Річипосполитої — має допомогти козаччині одержати від цілої Річипосполитої бажаний мир. Для цього вона має своїх послів у соймі, свої політичні партії в ньому і свої впливи при королівськім дворі та, що може важніще, при дворах ріжних маґнатів. Коли такий бажаний для козаччини мир удасться здобути, то в нагороду за це властителі маєтків з посеред шляхти православної зможуть самі вернутись на Україну, а її бідніща частина зможе вернутись у характері „слуг“ маґнатерії чи шляхти польської, якій вступ на територію козацьку забороняється. При тім одначе вдовольнитись ця шляхта українська, як „руська“ (нравославна), так і польська (католицька), має тільки данинами „від підданих“ посередними (з горілки і млинів), безпосередніх поки-що не побіраючи. Але й це, власне кажучи, потрібно не за для оборони „черні“, а для миру з Річпосполитою. Бо Гетьману й Війску Запорожському тільки з великим трудом удалось списати реєстр і відділити з поміж селянства сорок тисяч упривілейованого козацтва. „Коли-б у ціх реєстрах більше трохи козаків оказалось, чим було постановлено під Зборовим — писав Хмельницький до Короля Яна Казіміра — то зволь В. Кор. Мил. це з ласки своєї панської покрити, бо й так у списуваню цього війска великі труднощі ми мали.“ Не дурно — як каже тодішній польський немуаріст Освєнцім — „подивляли всі в Польщі розум Гетьмана, що зумів з кілька сот тисяч побунтованого хлопства, жовнірами (козаками) таке мале число вчинити, а инщих sine numero в хлопи повернути“.
