Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/91

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


з маєтків урядовці маґнацькі, вважаючи її за „nullo jure possessores“; — других покривдили старости королівські, шляхецьких маєткових прав їхніх не визнаючи і до служби та повинностей нешляхецьких примушуючи. Инший врешті по суворому присуду Річпосполитої став „банітом“ за те, що збройним наїздом хотів відобрати сконфіскований у церкви православної маєток, який церкві цій його діди й прадіди „на помин за свої душі“ подарували... Там знов підіймалась проти всієї шляхти, проти всякого економічного й державного примусу анархічна „чернь“ українська. Готовилось — за для ненависти до „католиків і уніятів“ — відчиняти повстанцям брами городські, зорґанізоване разом із духовенством і шляхтою в своїх брацтвах православних статочне, хазяйовите міщанство. А запоруку перемоги мав їм усім дати козацький „брат, душа рідна, єдиний сокіл у світі, що готов усе для козацтва зчинити, з котрим вічна приязнь козацька і її ніщо в світі не розірве“ — Тогай-бей з усією ордою і дикими своїми Ногайцями, що кочували на Саврані.70 [1]) Йому-ж тому соколові й рідному братові козацькому одного тільки треба: щоб степ як найдалі поширити, щоб усі ці ненавистні новозасновані замки й городи знести, щоби знов більше випасу стало для кінських табунів та овечих отар, щоб Божу землю від ненавистного плуга врятувати і по її нетрях роскошувати, за звірем диким, за рибою, за птицею, по гонам, річкам та плавням упадаючи.

Січовий Запорожський Кіш дав покривдженому сотникові булаву гетьманську, дав лицарське благословенство, дав доказ своєї льояльности до Короля „червону з білим орлом“ хоругов королівську, два бунчуки й під ними свої кадри військові. Із Запоріжжя разом із козацтвом січовим і його братом рідним Тогай-беэм, оточений покривдженими польською Річпосполитою збігцями із цілої Руси, вийшов на „волость“, на городову Україну Хмельницький...

Але по триумфальнім вїзді до Київа, по урочистій зустрічи представниками цілої нації, як од Бога даного визволителя, по благословенню Патріяршім і одержаню од нього титулу „Князя Руси“ — для Богдана Хмельницького не могло вже бути повороту назад до Січового Коша, до товариства степових чабанів, ловців та рибалок і до вічного побратимства з Тогай-беєм. Та й зрештою він, козак реєстровий, властитель Суботова, унаслідованого від батька шляхтича — і тим батьком в найкращих у ті часи, єзуїтських школах вихований

  1. Характеристика Тогай Бея, зроблена Хмельницьким перед польськими комісарами в Переяславі в р. 1649 (джерело як вище в прим. 55). Щоб зрозуміти все сказане в цій переломовій хвилині Хмельницьким треба мати на увазі, що він мав перед собою дві авдиторії: представників Річпосполитої і представників низової козаччини. І з одними і з другими йому було не по дорозі. Для характеристики соціяльних поглядів татарських інтересні слова Мустафа Аїі, посла кримського в Варшаві, що „козакам і татарам не можна знизитись до хліборобства: війна для них необхідна“ (передмова до ч. III т. VI. Арх. Юго-Зап. Рос. ст. 55).