Перше всего кілька пояснень про саму Мирову Конференцію.
Коли вона збиралася, українське громадянство уявляло собі її як збір рівноправних делєґацій усіх тих дотеперішніх і нових держав, які заінтересовані в заключенню мира і впорядкуванню міжнародніх відносин. Тимчасом був се трибунал, зложений в першій мірі з делєґацій т. зв. „головних держав антанти“, себ-то Анґлії, Франції, Америки, Італії й Японії; далі з делєґацій цілого ряду менших держав, які або дійсно вели війну по стороні головних держав антанти, або формально прилучилися до них, не маючи нагоди вести війни; в кінці з делєґацій тих нових держав, які повстали наслідком побіди головних держав антанти та які антанта признала своїми союзниками (Чехо-Словаччина і Польща). В сім трибуналі побідних держав рішаючий голос мали тільки делєґації головних держав антанти; рівноправність делєґацій усіх инших держав була тільки формальна.
Другою ґрупою делєґацій на Мирову Конференцію були делєґації побіджених держав: Німеччини, Німецької Австрії, Угорщини, Болгарії і Туреччини. Сі делєґації були покликані до Парижа тільки на те, щоб одержати від трибуналу побідних держав мировий договір і підписати його. Вони були інтерновані в призначених на се поміщеннях місцевостий (німецька в Версаю, австрійська в Сен-Жермен і т. д.), від яких носять назву також заключені з ними мирові договори. Мирова Конференція не входила з ними в ніякі особисті зносини, не відбувала з ними засідань, не вела дискусії, тільки передавала їм на письмі свої предложення, на які вони письменно відповідали, — з малими і незначними виїмками без успіху. Одинокою особистою стрічею між сими делєґаціями і Мировою Конференцією був акт підписання мирового договору.
В кінці третю ґрупу делєґацій творили делєґації нових держав, які повстали на території російської держави. Сих держав не вважали головні держави антанти своїми ворогами, але не вважали їх також державами в розумінню міжнароднього права. Відповідно до сього делєґації сих держав уважала Мирова Конференція не дипльоматичними заступництвами держав в розумінню міжнародньного права, а політичними комітетами, що заступають інтереси територій і народів, яких державне положеннє не є вияснене. Сі делєґації містилися в приватних поміщеннях, які самі собі повинаймали, мали свободу рухів, але не мали привілеїв дипльоматичних заступництв. Їх зносини з Мировою
