фестували своє бажаннє входити в склад української держави, — українське населеннє творить на основі рідної мови 70% населення цілої території, при чім є воно населеннєм споконвіку осілим і працюючим. Навпаки Поляки творять елємент захожий, движимий і бюрократичний, сконцентрований передовсім у Львові (де процент Поляків є найбільше 50%). Перевага сього польського населення аж до падолиста 1918. опиралася виключно на тайних договорах з років 1865. і 1867. між польською аристократією і династією Габсбурґів, з яких вийшов німецько-мадярсько-польський тріялізм в цілій монархії і польський абсолютизм в українській Галичині. Тому українське населеннє так радо повитало упадок австро-угорського цісарства, що дало йому змогу визволитися з польської бюрократичної неволі.
В імя принціпу самовизначення народів Українці утворили національну державу під назвою Західно-Української Республики, оперту на демократичних принціпах, які не мають нічого спільного з соціяльними утопіями. Вони запоручили свободу особи й маєтку, дали автономію всіх національним меншостям, утворили волею народу правительство (Державний Секретаріят), сформували національну армію.
Недостача офіцирів примусила штаб приняти до армії в незначній скількости офіцирів не-Українців: Чехів, Хорватів, Румунів, громадян давної Австрії, як також де-яких Австрійців німецької мови. Сі офіцири всі належали до давних галицьких полків, рекрутованих на українській території. При сій нагоді заявляємо категорично, що ніякий німецький офіцир не вступив до нашої армії.
Ся армія, числом 100.000 людий, від початку ворожих кроків мусіла ставити чоло неприятелям на двох фронтах:
1. на фронті західнім проти Поляків, які, хотячи закріпити на українській землі своє пануваннє, дане їм австрійським правительством, рішили за всяку ціну знищити українську суверенність. В сій ціли почали вони 9. падолиста орґанізовану боротьбу, не без участи офіцирів давної австрійської армії, не-Поляків;
2. на фронті східнім проти большевиків, які великими силами напали на територію Української Республики, проголошеної на українських землях давної російської імперії, і таким чином заставили Державний Секретаріят Західно-Української Республики дати поміч правительству Східно-Української Республики, з якою галицька Україна утворила федеративний союз.
Скріпляючи постійно протибольшевицький фронт, від границь Румунії до припятських болот, правительство Західно-Української Республики сповняє часть тої історичної місії, яку накладає йому історія його країни. Коли Українці під давним царським абсолютистичним режімом були позбавлені умов, які їх підготовили би до соціяльного й політичного життя, їх брати з Галичини й Буковини, дякуючи їх праці в австрійських конституційних установах, мали, почавши від половини 19. віку, де-яку змогу витворити в масах цілу суму соціяльного досвіду й духа ініціятиви, — прикмети такі необхідні для життя незалежної держави. Тому Західна Україна і її правительство, так само як провідні ґрупи Західної України вірять, що їх найважнійша ціль, яка лежить навіть в інтересі европейської культури, бути Пємонтом цілої України, даючи їй сили війскові і цивільні.
Тільки сі внутрішні творчі сили можуть осягнути пацифікацію й орґанізацію визволеної України. В змаганню до сеї ціли першою задачею є боротьба проти імперіялістичного большевизму, проти свого символа громадянської і політичної недосвідности.
Коли ся задача ще несповнена як слід, коли часть української землі піддана большевицьким розбоям, коли українська армія не могла їх викинути з своєї землі і покласти основи правного стану, то се тому, що ся армія мусить боронити свою територію проти польської інвазії. Таким чином Поляки в дійсности працюють разом з червоною армією, щоби знищити сей український Пємонт, коли Українці перешкодили злуці большевиків російських з мадярськими, що спричинило упадок останніх.
Доказом, що українське правительство не має імперіялістичних змагань та що воно веде війну проти Поляків тільки під примусом, є те, що воно обмежилося дипльоматичним протестом проти частинної окупації української Буковини Румунами і території угорської України Чехо-Словаками, вірячи, що Мирова Конференція управильнить сі ріжниці в дусі національної слушности.