нього за його становище як президента Комісії. Польська преса, дякуючи французько-польській приязни, мусіла мати добрі інформації.
В кінці вражіннє прихильности Боти до нашої справи потверджує те, що він взагалі дуже мало одушевлявся ділом Мирової Конференції. Про се розказує п-ні Асквіт в своїх недавно виданих записках. Бота, вертаючи до дому, гостив у Лондоні в домі бувшого анґлійського премєра Асквіта. П-ні Асквіт пише, що Бота був прибитий, уважав мировий договір злим і жорстоким і передавав свої вражіння з акту підписання договору в Версайській палаті отсими словами:
„Я сказав до Смутса[1], який сидів коло мене: Я є найгірший бесідник в сій салі, але при сій нагоді міг би я виголосити добру промову. Коли-б я був Ранцав[2] і стояв би перед тими грамотами, я сказав би моїм ворогам в очи: ‚Війна скінчилася. Ви виграли, ми програли. Ви дістали наші кораблі. Ви дістали наші гармати. Але мій нарід голодує… Я не дивлюся на сі грамоти, я їх підписую.‘ — Се мало би таке вражіннє, що ми цілі роки мусіли би почуватися винними за умови, які ми подиктували, і се було би зворушило серце кождої матери в Европі.“
Тепер ми кождого дня ждали заповідженого запрошення на засіданнє комісії для підписання перемиря.
Та замість сього почали ходити про справу перемиря всякі трівожні вісти.
Після того, як ми вже приняли проєкт комісії, Шульгин на засіданню Делєґації 15. мая подав до відомости, що Фрайденберґ[3] каже, що в французьких кругах переконані, що Українці не хотять перемиря, і тому радить подати до Комісії заяву про нашу готовість до заключення перемиря.
- ↑ Другий делєґат південно-африканської республики.
- ↑ Президент німецької мирової делєґації.
- ↑ Ще перед тим засіданнєм комісії, на якім нам предложено проєкт перемиря, вийшла в сій справі цікава розмова з французьким полковником Фрайденберґом, тим самим, що вів переговори з делєґацією Директорії в Одесі, поводячися проти неї крайне вороже й образливо.
Тепер, в Парижі, Марголін, Шульгин і Панейко стояли в близьких зносинах з Фрайденберґом і старалися, щоби французьке правительство як-раз під його проводом вислало свою місію на Україну. Говорили, що Фрайденберґ основно змінився і є тепер великим приятелем України, дає французькому правительству як найприхильнійші для української справи звідомлення і т. д.
В се нагле „наверненнє“ Фрайденберґа мені не хотілося вірити, і я викликав навіть раз на засіданню Делєґації довгу дискусію ва сю тему. Одначе віруючі у Фрайденберґа остали віруючими — бодай тоді.
10. мая Панейко й Щульгин предложили мені піти разом з ними до Фрайденберґа. Коли розмова зійшла на справу перемиря з Поляками, Фрайденберґ почав нас переконувати, що ми не повинні бути вимагаючі, бо Поляки знаходяться в такім положенню, що перемиря не потребують. Добре було би, як би вони
