являє доси змагання спольщити його, придавлюючи український елємент. З другої сторони український нарід за весь час польського панування старався відзискати незалежність.
Поділ Польщі і заняттє Галичини Австрією не поклали кінця сій польсько-українській боротьбі, особливо, що австрійське правительство стало протектором Поляків проти Українців. Підчас останніх 50 літ польсько-українська боротьба зростала в міру того, як наближуємося до найновійших часів.
Галицькі вибори, де на приказ польських властий лилася кров українських селян; великі аґрарні страйки українських селян проти польських великих земельних власників; боротьба за загальне виборче право до австрійського парляменту і галицького сойму, яка з українського боку проявлялася широкими масовими рухами і обструкцією в соймі, з польського — крівавими репресіями; боротьба за заложеннє українського університету, де так само лилася кров; убійство намісника Галичини, польського графа Андрія Потоцкого, Українським студентом Мирославом Січинським; вкінці страшні переслідування Українців, священиків, інтеліґенції, селян, по вказівкам польських властий підчас останньої війни між Австрією й Росією, — всі сі факти достаточно виясняють характер польсько-українських відносин.
Нові докази принесла теперішня війна між Поляками й Українцями.
Поляки голосять цілому світови про жорстокости українських вояків. Делєґація Української Республики як найенерґічнійше протестує проти тих тверджень. Одначе треба зазначити, що обвинувачення Поляків проти українських вояків свідчили би про ненависть, яку має український нарід проти Поляків і яка доводила би його до тих жорстокостий.
З другої сторони Поляки не скривають, що їх поведеннє супроти українського населення Східної Галичини не знає милосердя. Чи не на се винайшли вони „большевицькі банди“ в Східній Галичині, щоб оправдати свої жорстокости?
Для польської окупації всі способи є добрі, щоби знищити український елємент. Українські орґанізації, товариства, школи, церкви замкнені. Українська преса здавлена. Українських селян, священиків, інтеліґенцію масами розстрілюють або кидають до вязниць або замикають в таборах для інтернованих. Коротко кажучи, все українське життє знищено. Чи се так Поляки охороняють особи й майно мирного населення Східної Галичини?
Делєґація Української Республики стверджує, що Найвисша Рада своїм рішенням з 25. червня віддала українське населеннє українського краю під пануваннє його найбільшого ворога, який має тільки одну ціль: винищити український елємент, щоби сей край став дійсно польським.
„Се уповажненнє — говорить Найвисша Рада при кінці свого рішення — в нічім не пересуджує рішень, які найвисша Рада прийме опісля, щоб управильнити політичний статут Галичини“.
Ся обіцянка ніяк не може вдоволити українського народу. Вона не охороняє його перед терористичним режімом, який завели тепер польські власти, ані не дає йому ніякої запоруки на будуче.
Маючи на увазі теперішнє рішеннє Найвисшої Ради, яке виходить зовсім на користь Поляків, український нарід має всі причини думати, що й дальші рішення Найвисшої Ради йтимуть в тім самім напрямі.
Одначе якби Найвисша Рада і змінила в будучности своє становище, хто направить моральні й матеріяльні шкоди, нанесені українському народови польською окупацією?
Допустім, що Найвисша Рада зарядить опісля плєбісцит. Попереджений довгим періодом польської окупації і польського режіму, який дише тільки терором і бажаннєм знищити український елємент всіми способами воєнного стану — чи сей плєбісцит дав би всі запоруки і висловив би дійсну волю населення?
На основі всего висше сказаного Делєґація Української Республики заявляє ось-що:
Рішеннє Найвисшої Ради в справі Східної Галичини нарушує територіяльну суверенність Української Республики, віддаючи часть її території під польську окупацію.
Се рішеннє нарушує право самовизначення українського народу і санкціонує довершений факт польської окупації.