Се рішеннє віддає український нарід в руки його історичного ворога і засуджує українську землю на польонізацію.
Се рішеннє важко ображує національні почування українського народу, бо нема важчої образи для гідности народу як віддати його під вороже чужинецьке пануваннє.
Се рішеннє засуджує населеннє Східної Галичини, без ріжниці народности й реліґїї, на найбільшу недолю, бо під польською окупацією край не зможе успокоїтися, тільки стане полем що-раз завзятійшої боротьби, яка мусить його довести до повної руїни й анархії.
Проти сього рішення Делєґація Української Республики підносить в імя Права і Справедливости перед Найвисшою Радою союзних і принятих до союза держав і перед Мировою Конференцією найторжественнійший і найрішучійший протест.
Делєґація Української Республики, яка мала за ціль осягнути на Мировій Конференції визнаннє суверенности й незалежности Української Республики, обнимаючої всі українські землі, заявляє, що український нарід не може приняти того рішення та що він усіми способами оборонятиме незалежність і цілість своєї держави. Тому Делєґація Української Республики не бере ніякої відповідальности за події, які можуть наступити.
Г. Сидоренко, президент Делєґації Української Республики. Надзвичайні делєґати для українсько-польського перемиря: Д-р М. Лозинський, товариш державного секретаря закордонних справ Західної України. Полковник Дмитро Вітовський.
На сім місци вважаю за потрібне пояснити справу підписання сеї ноти. Через те, що на засіданню Найвисшої Ради так уважали на те, чи від імени Галичини говорять Галичани, — Сидоренко, Вітовський і я вважали за потрібне, щоб сю ноту, яка являлася відповідю Делєґації на таке важне рішеннє Найвисшої Ради в справі Галичини, побіч Сидоренка підписав також Панейко. Підпис Панейка вважали ми тим потрібнійшим, бо було відомо, що він висилає також сам ріжні ноти в галицькій справі. Отже ми хотіли, щоби з підписів на ноті було ясно видно, що вона є висловом становища цілої Української Делєґації, себто також її галицьких членів. Одначе Панейко рішуче відмовився, подаючи за причину, що се смішно виглядає, коли на ноті є більше підписів. Сей арґумент не переконував нас, тим більше, що Панейко підписував уже де-які попередні ноти то з Сидоренком то також і з иншими членами Делєґації. Не могучи заставити Панейка підписати ноту і не хотячи, щоб недостача підпису галицьких делєґатів на ноті могла дати привід до толків, що галицькі члени Делєґації не протестують проти рішення Найвисшої Ради, Сидоренко, Вітовський і я рішили всі три підписати ноту.
3. Повідомленнє з 11. липня про дальші рішення Найвисшої Ради. 12. липня Делєґація УНР дістала від Ґенерального Секретаріяту отсе повідомленнє:
Париж, 11. липня 1919.
в Парижі.
Продовжуючи своє повідомленнє з 26. червня в справі Східної Галичини, Ґенеральний Секретаріят Мирової Конференції має честь довести до відомости Пана Президента Української Делєґації, що Найвисша Рада союзних і принятих до союза держав приняла отсі рішення:
Польське правительство буде уповажнене утворити в Східній Галичині цивільну управу, після того, як заключить з союзними і принятими до союза