Перейшовши Збруч, галицьке правительство сіло в Камянці, осідку правительства Директорії. Галицьке правительство привело на Велику Україну 100.000-ну армію, з того 40.000 війска здатного до бою, яке зараз пішло у бій з большевиками.
Тепер, коли галицьке правительство й армія перейшли на територію Великої України, яка була під владою правительства Директорії, перед обома правительствами стало ще в більшій остроті ніж доси питаннє про їх взаїмне відношеннє.
Акт з'єдинення оставляв галицькому правительству повну незалежність, так, що спільна діяльність обох правительств не мала для себе постанов закона й опиралася тільки на порозумінню між ними. Факт утрати території галицьким правитильством не вносив у се відношеннє ніякої законної зміни, тільки, ставлячи правительство Директорії в положеннє господаря, а галицьке правительство в положеннє гостя, вимагав від обох сторін у їх відношенню більше обережности, такту
- ↑ Матеріяли до IV. части:
Д-р Осип Назарук, Рік на Великій Україні. — Осип Левицький, Галицька армія на Великій Україні. — Д-р Лука Мишуга, Похід українських війск на Київ (серпень 1919). — Камянецькі часописи з часу вересень–жовтень–падолист 1919. (з кождого з вичислених часописів мав я що кілька чисел): „Україна“ орґан штабу наддніпрянської дієвої армії; „Український Козак“, фронтова ґазета Української Народньої Армії; „Робітнича Газета“, центральний орґан української соціяльно-демократичної робітничої партії ; „Трудова Громада“, орґан Центрального Комітету української партії соціялістів-революціонерів; „Народня Воля“ орґан Центрального Комітету Всеукраїнської Ради Селянських Депутатів; „Галицький Голос“, орґан міністерства галицьких справ; „Боротьба“, орґан українських соціяльних демократів Галичини й Буковини; „Стрілець“, орґан Начальної Команди Галицької Армії. Всі сі часописи, крім останньої, заступали становище правительства Директорії.
Крім поданих матеріялів користувався я також матеріялами в еміґраційній пресі, оповіданнями учасників і т. п.
Період перебування галицького правительства на Великій Україні, се дуже важка сторінка сучасної історії України. Тому подаю матеріяли, на основі яких представляю сей період, щоб читач знав, на чім оперта моя праця. Сих матеріялів, очевидно, замало, щоби сказати „останнє слово“ про сей період.
В оцінці діяльности осіб сього періоду треба мати на увазі ті страшні обставини, в яких ішов розпад нашої держави. В тім „чотирокутнику смерти“ який творили: большевики, Денікін, Польща і Румунія, не тільки ті, котрих косив тиф, були недужі. Ще більш недужі були ті відповідальні особи і ґрупи, які бачили неминучий розпад держави, безсильні спинити його. Вони жили і працювали немов у горячці, — в горячці безсильности й розпуки. Вчинків недужих не можна оцінювати мірою, якою оцінюється вчинки здорових…
