Осип Безпалко як міністр праці, Семен Вітик як міністр галицькик справ, Володимир Темницький як міністр закордонних справ (який одначе сидів у Відні і не мав впливу на політику правительства) і д-р Володимир Старосольський як товариш міністра закордонних справ; з радикалів д-р Іван Макух як товариш міністра внутрішніх справ.
Таким чином в Західній Области УНР „праві“ були при владі, а „ліві“ в опозиції, яка шоборювала саму ідею окремого галицького правительства. Навпаки на Великій Україні при владі були „ліві“, а „праві“ в опозиції. „Праві“ з Великої України шукали підпори в галицькім правительстві, „ліві“ з Західної Области УНР у правительства Директорії. Так було ще тоді, коли галицьке правительство мало свою територію; тепер сі відносини ще загострилися. Ціле правительство Директорії займало супроти галицького правительства принціпіяльно те неґативне становище, яке займала соціяльна демократія й „Селянсько-Робітничий Союз“ Західної Области УНР. З другого боку наддніпрянські „праві“ підсували Петрушевичеви навіть думку державного замаху проти Директорії, яку одначе Петрушевич рішучо відкинув[1].
Законним висловом становища правительства Директорії до Диктатури був закон з 4. липня 1919. про утвореннє міністерства по справах Західної Области (Вістник державних законів 1919, випуск 28, число 386). Перший уступ сього закона звучить:
„Відповідно до актів 3. і 22. січня 1919. року про злуку Української Народньої Республики з Галичиною, в складі Міністерства Української Народньої Республики утворити Міністерство Західної Области Республики (Галичини), черев яке відбуваються всі урядові зносини з Галичиною“.
Міністром по справах Західної Области (або коротше: міністром галицьких справ) призначено соц.-дем. Семена Вітика.
Волю законодавця при утворенню сього міністерства поясняє орґан міністерства „Галицький Голос“[2] ось як: На основі акту з'єдинення суверенна влада на землях Західно-Української Народньої Республики перейшла до Директорії, тільки виконуваннє влади на час до Установчих Зборів остало при Українській Національній Раді. Через проголошеннє Диктатури Українська Національна Рада перестала виконувати владу. Диктатура не є правним наслідником Української Національної Ради, бо для утворення її конституція Західної Области УНР не дає законних основ. Коли ж Українська Національна Рада перестала виконувати владу, а Диктатура правно не істнує, то виконуваннє влади переходить на Директорію, яка виконує її через міністерство галицьких справ.
Таким чином відповідю Директорії на проголошеннє Диктатури було утвореннє міністерства галицьких справ. Директорія не признавала Диктатури правною установою і виявила свою волю переняти те виконуваннє влади, яке на основі акту з'єдинення прислугувало Україн-
