бути заключене завішеннє оружя, — і то не тільки що до галицької армії, але що до цілого фронту, значить, і армії придніпрянської.“
На се ґенерал Слащов відповів:
„Коли переговорювати хоче галицька армія, то ми на переговори з нею готові; от є і телеґрама ґен. Денікіна на запитаннє Вашого парляментаря, щоби галицькі делєґації без перешкоди й у всякій порі приймати. Та що до переговорів цілої армії або придніпрянської окремо, то можу Вас впевнити, — тому, що над такою можливістю ми застановлялися від хвилі стрічі з Вашим фронтом і я про се особисто говорив з ґен. Шілінґом[1], — що такі переговори є, заявляю катеґорично, неможливі. Ми стоїмо на твердім становищі, що галицька армія є армією екстериторіяльною, яка під примусом обставин перейшла на територію Правобережа. Зате армія придніпрянська, се громадяни бувшої російської держави і як такі підлягають законам сеї держави, яку ми тільки реститууємо. З Вами готові ми говорити як з кождою заграничною армією. Для придніпрянської армії умови одні: зложити зброю й розійтися по домах. Прийде мобілізаційний приказ нашої головної команди для Поділя чи Волині, тоді вони будуть мусіти відбувати війскову повинність на рівні з иншимі громадянами Росії. Які умови будуть для Вашої армії, сього я тепер сказати не можу, тому, що я некомпетентний. Можу Вас тільки впевнити, що умови будуть відповідно до моменту користі. Я мусів би від'їхати до Христинівки і тут говорити по прямому дротови з ґен. Шілінґом, а сей знов з ґен. Денікіном. Коли Ви уповажняєте мене зробити се, я се ще сьогодня зроблю.“
Після сього отаман Лисняк зазначив, що коли б прийшло до переговорів тільки з галицькою армією, то вона настоювала би на отсих точках: „запевненнє повної автономії та цілости армії: далі, що галицька армія не буде вжита проти иншого українського війска: далі, що їй буде уділений кількамісячний відпочинок та всяка матеріяльна підмога; в кінці, що Галицька Диктатура остане далі сувереном армії та одиноким заступником справ Східної Галичини“.
На се ґен. Слащов заявив, що не може дати ніяких обовязуючих запевнень, тільки предложить ті бажання ґен. Шілінґови.
Тепер отаман Лисняк вернув ще раз до справи переговорів з цілою українською армією, зазначуючи, що також в інтересі Денікінської армії лежить вияснити відносини на цілій части фронту.
На се ґен. Слящов відповів:
„Повторяю, що галицьку армію ми вважаємо армією екстериторіяльною, зате армію Петлюри за ґрупу повстанців, подібну ґрупі Волинця, Махна та инших, яка істнує тільки своїм опертєм на числом і орґанізацією далеко сильнійшу галицьку армію. Вам може й невідомо, що бандам Махна тільки тому вдалося з Правобережа перейти в Катеринославщину, що дістали від Петлюри муніцію та що стояли в ним у порозумінню й союзі. Як ми ставимося до армії Петлюри, про се
- ↑ Командант т. зв. „Новоросійської области“ в армії Денікіна.
