делєґація підписала 6. падолиста договір, була приказом диктатора з 5. падолиста усунена. Від нової Начальної Команди залежало, чи приняти зобовязавня, заключені на основі повновласти попередньої Начальної Команди.
Новий начальний командант ґен. Микитка і шеф штабу ґен. Ціріц, на принціпіяльне запитаннє полк. Саборського, заявили, що в основі признають дотеперішні переговори, одначе сам договір можуть затвердити тільки після порозуміння зі своїм правительством. Добровольчеська делєґація згодилася на се й остала в Винниці ждати вирішення справи.
Аж тепер переговори Начальної Команди Галицької Армії з добровольчеською армією і їх вислід стали відомі обом правительствам у Камянци. Вражіннє, яке вони викликали в придніпрянських кругах, містилося в однім страшнім слові: „зрада“.
„Україна“ орґан штабу Придніпрянської Дієвої Армії, в вечірнім випуску з 10. падолиста принесла відомости про події під назвою: „Як готувалася зрада“, а текст договору під назвою: „Зрадницький акт“. В редакційній статті п. н. „Державна зрада“ читаємо:
„За останній час українське війско залишило цілий ряд стратеґічних пунктів, уступаючи їх добровольцям. В війскових колах здивовано дивилися на відступ українського війска в той час, коли добровольці були і слабіщі і займали самі невигідні для себе стратеґічні пункти. Наддністрянське військо крім того в останні дні було навмісне розташоване так, що коли б добровольці насунули на Винницю, то армії українські були б розрізнені і попали або в полон, або були розбиті. Відразу було видно, що переводиться якийсь зрадницький плян.“
В иншім місци в кореспонденції з Винниці говориться:
„Починаючи від Київа наше війско залишало такі стратеґічні пункти, де добровольці були би напевне розбиті, а в дійсности ми були примушені до відступу.“
Як бачимо, тут закидається Начальній Команді Галицької Армії свідома зрада, підготовлювана ще від уступлення з Київа.
Про підготовлюваннє зради говорить також отаман Сальський, пишучи про ті події в висше згаданій статті в „Волі“:
„В той же час праве крило армії Шілінґа мало успіх проти більшої численно галицької армії. Скоїлося се через подвійну поведінку галицького командування, котре врешті решт дійшло до того, що не виконувало навіть наказів вищого комадування, скриваючи про се в своїх донесеннях. Тут вже дала себе знати денікінська аґітація, яка використала антипольські настрої галицької армії і тяжке матеріяльне становище, в якому знаходилася вся українська армія. Врешті Денікін, обіцюючи Галичанам повернути від Польщі Галичину, довів галицьке командуваннє до чорної зради: таємно для всіх 5. (в дійности 6.) падолиста галицьким командуваннєм було підписано договір, по котрому вся галицька армія переходйла до розпорядимости Денікіна. Командуваннє наддніпрянської армії було раптово поставлене перед доконаним фактом зради…“
„Україна“ обвиняла в зраді не тільки Начальну Команду Галицької Армії, але також Диктатуру. В статті п. н. „Диктатура нас губить“ (ч. 89 з 13. падолиста) читаємо ось які обвинення:
„Мене сестриця зі світу згубила,
Ніж у серденько тай устромила“.
(Народня пісня).
