людям, не окремим навіть групам галицьких впливових кол, але сій безконтрольній системі, при якій командуючий армією може зраджувати державу, рідний нарід. В сім розумінню ми стояли і стояти будемо далі при погляді, що Диктатура завинила; сього історія ніколи Диктатурі не пробичить.
Констатуючи сей болючий і нещасливий у нашій боротьбі факт, ми всіми силами наших національних почувань, всею глибиною нашої віри в високий національний патріотизм синів Західної України заявляємо голосно і прилюдно, що галицьке громадянство, галицька армія в своїй цілости в тім нашім національнім спільнім нещастю нічим не провинилися. Вони впали такоюж жалісливою жертвою скрито обдуманої зради, як і ми Наддніпрянці. І обвинувачення наших братів-Галичан, нашої братерської галицької армії було би не тільки страшною кривдою, гіркою, незаслуженою образою їх високого, чистого й ідейного патріотизму; — воно кинуло би між нас страшну пошесть недовіря, братської ненависти, незгоди…“Від настроїв вернім до подій.
На відомість про заключеннє договору між Начальною Командою Галицької Армії і Денікіном відбулася 8. падолиста в Деражні нарада, в якій взяли участь: Петлюра, Макаренко, Мазепа і Сальський, Петрушевич, Микитка, Ціріц і Долєжаль. Вислідом наради було: 1. приказ Головного Отамана і Диктатора арештувати й поставити перед воєнний суд ініціяторів і учасників переговорів з добровольчеською армією: Тарнавського, Шаманека, Ерлє, Лисняка й Левицького: 2. вести далі переговори з добровольчеською армією в імени цілої української армії.
Тарнавського і тов. арештовано 9. падолиста. Суд над ними відбувся в днях 11.–13. падолиста. Їх обвиняли за злочин зради, сповнений першою стадією переговорів (перед нарадою в Жмеринці). Суд, взявши на увагу обставині, які заставили Начальну Команду навязити переговори, увільнив їх.
Начальна Команда Галицької Армії 9. падолиста уневажнила договір з 6. падолиста і заключила з командою добровольчеської армії завішеннє оружя на 48 годин[1].
Рівночасно вислала до Одеси делєґацію, зложену з отамана ґенерального штабу Ціммермана, сотника Турчина і поручника Давида, для переговорів про перемирє. Від придніпрянського правительства й армії поїхав до Одеси полковник Каменський[2]. Так почалася третя стадія переговорів.
В Одесі ґен. Шілінґ знов відмовився переговорювати з наддпіпрянською армією. Про се доносив з Одеси от. Ціммерман телєґрамою з 11. падолиста: „В Одесі ґен. Шілінґ приняв делєґацію. Полковникови Каменському як представникови наддніпрянської армії побаченнє було категорично відмовлене. Ґен. Шілінґ допускає переговори тільки з представниками галицької армії.“ На се донесеннє начальний командант ґен. Микитка телєґрафічно відповів: „Ще раз
- ↑ В дійсности боїв між обома арміями не було від 1. падолиста. Завішеннє оружя з 9. падолиста тяглося автоматично аж до заключення договору з 17. падолиста.
- ↑ Перед тим, після наради в Жмеринці, коли надія на приїзд місії антанти показалась марною, 7. падолиста була вислана до добровольчеської армїї делєґація від наддніпрянської армії, одначе її не принято.
