Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/199

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 199 —

Санітарні установи, в яких знаходяться хорі та реконвалесценти, остають на місци.

11. Хорі та ранені Галицької Армії, які не знайдуть місця в галицьких лічницях, будуть приняті в шпиталі збройних сил Південної Росії на рівних правах з російськими, а після видужання вертають в Галицьку Армію.

12. Для звязку зі штабом команданта війска Новоросійської Области вишлеться зі штабу Галицької Армії окремого старшину.

13. Сей договір входить в силу з хвилею ратифікації його з одної сторони командантом війска Новоросійської Области, з другої сторони командантом Галицької Армії.

14. Ворожі кроки між Добровольчеською й Галицькою Армією спинюються з ухвалою підписання сього протоколу представниками обох сторін, не ждучи ратифікацій його, як се сказано в точці 13.

Голова комісії Даровський. Коновалов. Саборський. Ціммерман. Лука Турчин. Д-р Гр. Давид.

Стверджую:

Командант війска Новоросійської Области ґенерал-лєйтнант Шілінґ.

Одеса, 17. падолиста 1919.

Стверджую:

Начальний вожд Галицької Армії ґенерал-четар Микитка.

Винниця, 19. падолиста 1919.

Як бачимо з сього протоколу, ґен. Шілінґ ратифікував його таки того самого дня, а ґен. Микитка через два дні.

Так галицька армія, яку від початку світової війни одушевляв ідеал визволення і з'єдинення України, наслідком траґічних обставин віддалася в розпорядженнє Денікіна, представника змагань до відбудування „єдиної, неподільної Росії“, — Росії, яка означає могилу української державности.

5. Евакуація Камянця. Хоч у Деражні Головний Отаман і Диктатор видали спільні зарядження, одначе розпад між обома правительствами довершувався з неминучою конечністю. Так само, як розпад цілої української армії і розпад між її обома частями.

12. падолиста була в Диктатурі нарада[1], в якій з придніпрянських урядових кругів взяли участь член Директорії Макаренко, війсковий міністр Сальський і товариш міністра закордонних справ Старосольський. Радили, як разом падати. З галицької сторони ставили дотеперішні домагання: приняттє Галичанина в склад Директорії, усуненнє Головного Отамана як нефаховця від оперативних справ, зміна кабінету. З придніпрянської сторони Макаренко сказав тільки, що ті домагання слушні, а Старосольський заявив, що „Директорія може їх виконає“.

Сальський так представив положеннє: „Війна для нас скінчена. Поконала нас не мілітарна сила ворогів, а тиф. Наддніпрянська армія не має заспокоєних навіть елєментарних вимог, вона опору ставити не може. Галицька армія в такім самім стані. Вона в більшости вже окружена…“ Нарада не дала ніякого позитивного висліду і в даних обставинах не могла дати.

Камянець кождої хвилі могли заняти або Денікінці або Поляки. Головний Отаман, щоб не віддати його Денікінцям, запросив Поляків

  1. Назарук, Рік на Великій Україні, стор. 295 і дальші.