заняти його. Про се повідомив 15. падолиста Диктатора член Директорії Макаренко.
Диктатор вагався, чи їхати до армії і з нею попасти в залежність від Денікіна, чи виїхати до Европи на політичну еміґрацію.
15. падолиста скликав Диктатор старшин галицької армії, які були в Камянці, щоб повідомити їх про положеннє. Пояснив справу переходу армії до Денікіна. Відчитав також висше подані листи Панейка. Сам стояв на тім, що перехід до Денікіна є конечність і взивав усіх старшин до солідарности[1].
Після його промови, коли він вийшов, командант українських Січових Стрільців Букшований зажадав отворення дискусії, заявляючи, що має документи, на яких основі справа представляється инакше ніж говорив Диктатор. Начальник війскової канцелярії Диктатора Долєжаль заявив на се, що старшини були скликані для вислухання повідомлення Диктатора, а не для дискусії. Зі становища того законного порядку, який представляла Диктатура, мав слушність.
Вночи з 15. на 16. падолиста Диктатор з урядовцями й найблизшим окруженнєм виїхав з Камянця і 16. падолиста перед полуднем переправився коло Жванця через Дністер на румунський бік, звідки виїхав до Відня.
Рівночасно виїхав з Камянця Головний Отаман Петлюра з урядовими установами УНР. Евакуований державний апарат і армія опинилися 29. падолиста в Любарі новгородського повіту на Волині. 4. грудня в Новій Чарториї (12 верст від Любара) була нарада правительства з представниками війска. 5. грудня Головний Отаман Петлюра в порозумінню з радою міністрів виїхав до Польщі[2].
6. Договір Головного Отамана з Польщею. Дипльоматична місія УНР, яку оба українські правительства вислали до Варшави, зустрілася у вступних переговорах з польським правительством з домаганнєм, що основною умовою наладження приязних відносин між Україною й Польщею мусить бути заява, якою українське правительство зречеться в користь Польщі Галичини і тих західних земель Великої України, які лежать на північ від Галичини. На засіданню місії 30. падолиста 1919. зложенню такої заяви спротивилися всі галицькі члени місії (Витвицький, Горбачевський, Новаковський) і з Придніпрянців Мшанецький. Не вважаючи на се, голова місії Андрій Лівицький і три члени Придніпрянці (Михайлів, Понятенко, Ржепецький) рішили зложити таку заяву. Наслідком того галицькі члени виступили з місії.
Ту заяву зложив голова місії УНР на спільнім засіданню місії і представників польського правительства 2. грудня 1919., відчитуючи документ підписаний ним і згаданими трьома членами місії і віддаючи його в руки представників польського правительства. Часть заяви, яка
