„Париж, 5. січня 1920.
Маю честь переслати Вам при сім деклярацію Українського Національного Комітету, який утворився в Парижі 19. грудня 1919., як також витяг з деклярації, зложеної Галицькою Делєґацією ґр. Тишкевичеви, президентови з'єдиненої Української Делєґації.
Будьте ласкаві, Ексцеленціє, приняти вислови мого високого поважання.
За Президію: Томашівський.“
Долучена до сього листа деклярація Українського Національного Комітету звучить:
Політична кріза, яку переходить тепер Україна, покликала до життя по-за границями краю новий орґан української ідеї: Український Національний Комітет. Його утвореннє є льоґічним вислідом отсих фактів: по-перше теперішня Українська Делєґація, після виходу делєґатів галицьких і де-яких делєґатів російської України, перестала репрезентувати правдиві почування і змагання української нації; по-друге Директорія і її правительство, з одного боку нарушивши принціп інтеґральности української території і з другого вступивши в союз з російськими большевиками, втратили політичне й моральне право, щоб їх уважати за українську національну владу. До хвилі, коли буде утворене нове правительство Східної України і правильна закордонна українська репрезентація, Український Національний Комітет вважає себе покликаним бути тимчасово представником і оборонцем національних інтересів України перед міжнароднім політичним світом.
Своє віроісповіданнє бачить Українский Національний Комітет у повнім воскресенню України в етноґрафічних границях, з'єдиненої в федеративній формі з могучою Росією.
Проґрама Українського Національного Комітету, як також поклик до земляків, будуть оголошені незабором.
Ґенеральний Секретаріят Українського Національного Комітету, під дирекцією п. д-ра Кирила Білика, знаходиться в Парижі, 5 bis, rue Henri-Martin.
Білик, ґенеральний секретар.“
Другим документом була заява Панейка про виступленнє з УНР[1] Делєґації.
Наведені документи зовсім не відзначаються тою політичною скромністю, яку опісля Панейко хотів зробити основною рисою Українського Національного Комітету.
Назва „Український Національний Комітет“ — „Comité National Ukrainien“[2] зовсім нічого не говорить про те, що се має бути тільки „скромний приготовчий комітет“. Так само з тих документів не видно, що Комітет остав „неуконституований“, а навпаки, факт, що Комітет мав не тільки президію, але й ґенеральний секретаріят під дирекцією окремого ґенерального секретаря, говорив про те, що Комітет представляє викінчену орґанізацію з великим бюрократичним апаратом.
Та й політичні аспірації Комітету, як се видно в його деклярації, не були такі скромні. А саме, він відмовляв права Директорії, правительству і париській делєґації Української Народньої Республики
- ↑ Див. висше стор. 118–119.
- ↑ Польська орґанізація під анальоґічною назвою („Comité National Polonais“ — „Polski Komitet Narodowy“) вела підчас світової війни антантофільську політику в імени Польщі і була признана державами антанти законною репрезентацією Польщі.
