Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/207

— 207 —

виступати як влада і репрезентація українського народу і вважав себе покликаним сам вступити в те місце і бути „представником і оборонцем національних інтересів України перед міжнароднім політичним світом“.

І справді Комітет через російське посольство (Маклакова) в Парижі робив у француського правительства заходи, щоб його признано офіціяльним представником України за кордоном^[1].

Ініціятиву заложення Комітету Панейко приписує Моркотунови^[2]. Та Моркотун був тільки аґентом російського посольства. Отже треба приняти, що плян заложення Комітету вродився і перейшов підготовну стадію як вислід переговорів Панейка з російськими протибольшевицькими кругами в часі перед виїздом Панейка на забори членів Української Національної Ради до Відня. Тут він мусів одержати апробату своєї діяльности, коли, приїхавши з Відня, негайно приступив до заложення Комітету. Що заслугу заложення Українського Національного Комітету треба приписати делєґації Західно-Української Народньої Республики себ-то Панейкови і тов., се ясно видно зі слів самого Панейка, який признає, що Комітет заложено аж тоді, коли він згодився, щоби в його склад увійшли члени галицької делєґації. Їх значіннє при заложенню Комітету стале ясне, коли візьмемо на увагу признаннє Панейка, що між членами Комітету не було ані одного придніпрянського українського діяча відомих українських партій, з відомим в українстві іменем. З Придніпрянців були в Комітеті тільки обмосковлені українські урядовці з часів Скоропадського^[3]. Українську політичну марку давали Комітетови тільки члени галицької делєґації; навіть президію Комітету репрезентував Томашівський.

Ідейне обличє Комітету ясно характеризуюється заявою, що він „своє віроісповіданнє бачить у повнім воскресенню України в етноґрафічних граніцях, з'єдиненої в федеративній формі з могучою Росією“.

Як Комітет розумів сю „федеративну форму“, про се говорить оголошена пізнійше його проґрама^[4]:

„1) Хотячи висловити волю широких мас українського народу і пригадуючи боротьбу, яку вів український народній рух проти царського централізму, Комітет змагає до утворення республиканського, демократичного, федеративного режіму в будучій великій могучій Росії. 2) З'єдиненнє всіх українських земель під спільним місцевим урядом. З'єдинена Україна є частю єдиної федеративної Росії. Маючи примір в Америці, Анґлії й Німеччині, Український Національний Комітет вірить твердо

1. Варшавська „Українська Трибуна“, ч. 76 з 3. серпня 1921., стаття „Політичні авантурники“.
2. Моркотун, приватний секретар гетьмана Скоропадського, появився весною 1919. в Парижі і спершу крутився коло української делєґації як співробітник члена д-ра Артима Галіпа, якому ніби-то помагав працювати для української справи в масонських кругах. Восени 1919. оголосив у російськім протибольшевицькім орґані Бурцева „Cause Commune“ заяву проти Петлюри як „зрадника Росії“ і від тоді став явно виступати як російський аґент.
3. Товариш міністра внутрішніх справ Вишневський, Микола Могилянський, Цитович і ин.
4. „Cause Commune“, ч. 95 з 15. мая 1920.