всіх мостів до Польщі. Одначе хто міг поважно числитися з такою державою, якої одна часть воює з Польщею, а аґенти другої части роблять рівночасно ріжні миролюбиві заяви в Варшаві коштом тої воюючої чи опісля завойованої части?!
Після сього прийшов перехід галицької армії до Денікіна.
Всі політичні арґументи, які наводяться на оправданнє сього переходу, не видержують критики.
Перше всего треба ствердити, що договір з Денікіном не мав характеру війскового перемиря, тільки був договором про перехід галицької армії під розпорядимість Денікіна. Тим самим упадають всі арґументи про безполітичний, чисто війсковий характер договору. Коли армія якоїсь держави, найсильнійша підпора державної самостійности і найважнійший інструмент державної політики, переходить у розпорядимість ворога держави, то се є найстрашнійша політична траґедія, яка може зустрінути державу, — страшнійша від розбиття й капітуляції. Така політична траґедія скоїлася як-раз тут: Галицька армія, часть армії незалежної Української Народньої Республики, віддається в розпорядимість ворога незалежности Української Народньої Республики. З сею хвилею стає вона інструментом політики Денікіна, політики, яка має за ціль повернути Україну в московську неволю. І се має бути безполітичний, чисто війсковий договір?!
Що ся галицька часть армії УНР не мала бути вжита проти придніпрянської части тої ж армії УНР, се могло успокоювати совість Галичан, які не були примушені убивати своїх братів-Придніпрянців, але не мало політичного значіння. Галицькі частини міг післати Денікін на протибольшевицький фронт, а свої частини з сього фронту кинути проти армії УНР. Для армії УНР справи не зміняло, хто її бє; важно було, що сила Денікіна збільшилася.
Тепер про ролю Диктатури в цілій справі. На її оборону наводиться, що вона перший договір Начальної Команди Галицької Армїї уневажнила і всіх справців договору поставила перед суд. Одначе роля Диктатури при другім договорі не вияснена. Правда, в хвилі заключення сього договору Диктатури не було вже на українській території і галицька армія не мала в нею звязку. Одначе висше наведено твердженнє учасника, що третя стадія переговорів, яка довела до заключення другого договору, відбулася в уповажнення Диктатури. В найліпшім разі — Диктатура в сій важній хвилі не виказала твердости й непохитности політичної лінії.
В кінці треба й те тямити, що на психольоґічну можливість переходу галицької армії до Денікіна не остала без впливу та пропаґанда орієнтації на Денікіна, яка йшла до Камянця й до галицької армії з Парижа через Відень і за яку політично відповідає Диктатура.
Заслугою Диктатури можна вважати хиба те, що вона в останній хвилі не віддалася в розпорядимість Денікіна, тільки виїхала за границю, де після де-якого часу проголосила розрив з орієнтацією на Денікіна[1].
- ↑ Се, що Диктатор поїхав не до армії, а за границю, ставлено йому також у вину. На се відповідає він у висше згаданій відозві „До війска Галицької Землі“ з серпня 1920. ось що: „В дійсности опустив я армію як-раз тому, що
