Львова і вибрати польсько-український комітет для переведення сеї задачі. Українці на се згодилися і таки зараз вибрано комітет та уложено відозву, яку він мав видати в обох мовах до населення міста Львова.
Відозва вийшла того самого дня вечером. Одначе заки її розліплено, комітет уже перестав істнувати.
Просто з наради дер Сталь мав удатися до польських повстанців, повідомити їх про заложеннє комітету і візвати до спинення боїв.
Та коли комітет зійшовся вечером на засіданнє в Торговельній Палаті, Адам і Сталь заявили, що „польське війско“ стоїть на тім, що політики не мають мішатися до його акції. Що-до спинення боїв, то польський командант готов згодитися на завішеннє оружя, одначе хоче переговорювати про се безпосередно з українським командантом.
Так за одну добу „шалені голови“ перемінилися в „польське війско“. Поляки, заскочені несподіваним заняттєм Львова, прийшли вже до себе і стали до боротьби. З огляду на се дальше істнуваннє комітету стало зайве.
Українська команда сподівалася що-хвилі підмоги з краю, отже хотіла зискати на часі й дати відпочити втомленим жовнірам, які вже дві доби без перерви робили службу. Тому згодилася на предложеннє польської команди, зроблене очевидно з тою самою ціллю, щоб зискати на часі. Пізно вночи з 2. на 3. падолиста полковник Вітовський і командант польських повстанців Мончинський заключили 12-годинне завішеннє оружя.
Після сього почалися знов бої і знов переговори.
З української сторони вели їх з припоручення президії Української Національної Ради, а опісля Ради Державних Секретарів д-р Степан Витвицький, д-р Лев Ганкевич, д-р Михайло Лозинський, д-р Роман Перфецький, д-р Льонґин Цегельський і Антін Чернецький, одначе так, що на всі засідання ходили тільки Ганкевич і Лозинський, а инші тільки в разі потреби чергувалися. Після утворення Державного Секретаріяту Цегельський, який став державним секретарем внутрішніх справ, перестав брати участь у переговорах.
З польської сторони учасники переговорів також мінялися. Взагалі брали участь у переговорах доцент д-р Дубанович і поміщик Цєнський від т. зв. „Подоляків“, себ-то особливо україножерно настроєних представників східно-галицьких Польських поміщиків, д-р Адам, д-р Сталь і проф. Хлямтач від всеполяків, д-р Стеслович від демократів, Гавзнер, Клінґер і Щирек від соціяльних демократів.
Швидко стало ясно, що переговори до нічого не доведуть.
Полякам ходило про те, щоб „умиротворити“ Львів так, щоб вони після сього могли зліквідувати Українську державну владу у Львові і зі Львова опанувати цілу Східну Галичину. Вони ставили такі умови: управу міста веде дотеперішня міська рада, в якій Українці мали тільки кілька місць. Порядок у місті вдержує міська міліція, яку утворить маґістрат в національнім складі відповіднім національному складови населення міста. Польське і українське війско остає у Львові в визначених казармах, — кожде або в необмеженім або в рівнім числі.
