Се значило, що завтра після заключення такого перемиря польське цивільне населеннє зорґанізується в боєві відділи й нападе на державні будинки, щоби зліквідувати українську державну владу. Міська міліція очевидно не буде її обороняти, а коли на її оборону виступит українське війско, то проти нього виступить знов польське війско і бої зачнуться наново, тільки серед обставин, для Українців далеко більше некорисних.
Українці годилися на приверненнє дотеперішньої міської ради і на міську міліцію, домагаючися тільки рівної участи Поляків, Українців і Жидів. Одначе застерігали собі право держати у Львові державну поліцію. В кінці що-до війска домагалися розвязання польського війска, а справу українського війска як справу української держави, виключали з переговорів.
В дальших переговорах пішли Полякам на уступку на стільки, що годилися на те, щоб у Львові остала невелика, чисельно обмежена польська війскова формація.
17. падолиста Поляки предложили 8-денне завішеннє оружя. Українці предложеннє приняли. Завішеннє оружя почалося 18. падолиста рано і кінчилося 21. падолиста рано. За той час мала вияснитися можливість заключення перемиря. На спільнім засіданню 19. падолиста Поляки подали в останній редакції свої умови. Засіданнє 20. падолиста було призначене на відповідь Українців і — коли обі сторони погодяться — на заключеннє умови перемиря.
Якраз в сім часі появився у Львові аґент француської місії в Румунії, француський поручник Віллєм, який приїхав до Львова наслідком польських заходів, в товаристві Поляка Сокольніцкого, який був польським аґентом при згаданій місії. В державнім секретаріяті закордонних справ він заявив, що приїхав тільки як обсерватор і не має ніяких повновластий для посередництва одначе було би йому приємно своїм посередництвом спинити розлив крови, в самій справі він видомо стояв по боці Поляків, хоч старався в розмовах з Українцями се закривати.
20. падолиста Рада державних секретарів, вислухавши звідомленнє команданта полковника Стефанова про воєнне положеннє, рішила відкинути польські умови і предложити свої[1].
Стефанів заявив, що українське війско може держатися у Львові що найменше два тижні. За той час очевидно прийде поміч з краю.
Польські умови в ніякім випадку не могли бути приняті. Вони означали би капітуляцію і відреченнє від будови української держави в Східній Галичині.
Одначе тактика в дальшім веденню переговорів залежала від воєнного положення. Коли-б воно було некорисне, треба було би тягти переговори далі, щоб бодай перевести як слід евакуацію Львова.
Відкидаючи польські умови, треба було бути готовим на те, що 21. падолиста рано розпічнуться дальші бої. Виглядів на приняттє
- ↑ Умови обох сторін оберталися в висше поданих межах. Не маючи з собою тодішніх записок про переговори, подав я тільки загальний нарис тих умов.
