тільки одна згадка, а саме в передвступнім договорі говориться, що територія Західно-Української Народньої Республики має одержати автономію.
З сього виходить, що наміром сторін, які заключали передвступний договір і проголошували дальші акти про з'єдиненнє, не було творити федеративну державу, зложену з двох складових держав: Української Народньої Республики і Західно-Української Народньої Республики, тільки одноцільну державу, в якій територія бувшої Західно-Української Народньої Республики мала би тільки автономію.
До часу утворення одної держави Установчими Зборами обі держави оставали окремими державами, незалежними одна від другої. Про се говорить ухвала Української Національної Ради з 3. січня 1919. в останніх двох уступах, застерігаючи до часу Установчих Зборів незалежність законодатної і виконуючої влади Західно-Української Народньої Республики.
Ся ухвала одержала потвердженнє Директорії і Трудового Конґресу, отже стала обовязуючою для обох сторін.
Виключаючи на території Західно-Української Народньої Республики яку-небудь иншу владу, ся ухвала тим самим обмежує владу Української Народньої Республики її власною територією. На сій своїй території ся влада так само незалежна, бо видається недопустимим, щоби в той сам час, як влада Української Народньої Республики виключається від впливу на територію Західно-Української Народньої Республики, ся остання мала який-небудь законний вплив на територію Української Народньої Республики.
Одначе се недопустиме допустила до певної міри Директорія включивши делєґацію Української Національної Ради в склад Трудового Конґресу, який потім ухвалив, що Директорія має бути доповнена представником Наддністрянської України.
Таким чином делєґація Української Національної Ради одержала законну змогу впливати на законодатну діяльність Трудового Конґресу, яка відносилася тільки до території Української Народньої Республики.
На се нарікали опозиційні ліві ґрупи трудового конґресу, вказуючи на те, що делєґація Української Національної Ради причинилася до перемоги демократичного принціпу над радянським і політики згоди з антантою над політикою згоди з Совітською Росією.
Так само Українська Національна Рада через президента Петрушевича, якого Виділ Ради призначив як представника Придністрянщини в склад Директорії, одержала законний вплив у Директорії, якої влада розтягалася тільки на Українську Народню Республику.
Сей законний вплив Західно-Української Народньої Республики на владу Української Народньої Республики допустили Директоря і Трудовий Конґрес очевидно тому, щоби найвисші орґани влади Української Народньої Республики, Трудовий Конґрес і Директорія, своїм складом представляли символ з'єдинення.
Дійсного політичного значіння, — поминувши висше зазначену роль делєґації Української Національної Ради на Трудовім Конґресі,
