— сей законний вплив не мав, бо Трудовий Конґрес більше не збирався, а Директорія, після уступлення Винниченка, ввійшла в стадію занепаду, в якій що-раз більше набирало сили единовластє Головного Отамана Петлюри.
З усего висше сказанного виходить, що проголошеннє з'єдинення не нарушало незалежности обох держав.
До часу здійснення з'єдинення через утвореннє одної держави Установчими Зборами ся незалежність була обмежена тільки тим, що правительства обох держав мали обовязок перевести з'єдиненнє, з чого випливав для них обовязок робити все, що веде до з'єдинення, і не робити нічого, що йшло би проти з'єдинення.
Одначе, не нарушуючи незалежности обох держав, проголошеннє з'єдинення мало велике політичне значіннє як вислів волі цілого українського народу творити одну державу і вложеннє обовязку на правительства обох держав сповняти сю волю у внутрішній і закордонній політиці.
До часу Установчих Зборів способом сповнювання сеї волі було видаваннє законів, розпорядків і заряджень на основі обопільного порозуміння.
Сим шляхом і йшли оба правительства, доки їх дороги не розійшлися.
Очевидно, де нема одної державної влади, а тільки з'єдиненнє має здійснюватися двома незалежними владами на основі порозуміння, там мусять бути також непорозуміння. Коли б українська державність на територіях обох українських держав укріплялася, тоді непорозумінь було би що-раз менше і в кінці швидке скликаннє Установчих Зборів було би з'єдинило обі держави в одну. Одначе українська державність не укріплялася, обі українські держави під натиском Польщі і Росії тратили територію і наслідком сього попадали в хаос і в сім хаосі непорозуміння росли, аж доки не довели до повного розриву.
Ми не будемо перечисляти всіх справ, які правительства обох українських держав полагоджували на основі обопільного порозуміння. Скажемо тільки, що таким способом полагоджувано багато справ в усіх областях державної адміністрації, переводячи таким способом з'єдиненнє. Закордонна політика, війско, фінанси, господарські справи, — скрізь були покладені основи з'єдинення.
Одним зі способів переводження з'єдинення було покликуваннє Галичан і Буковинців Директорією на урядові становища в Українській Народній Республиці, почавши від членів Ради Народніх Міністрів. Сі покликування відбувалися на основі партійних комбінацій або особистих заходів і державна влада Західної Области не мала на них впливу.
Зокрема що-до закордонної політики відносини між правительствами обох держав склалися так, що справа війни з Польщею за Східну Галичину і права до спадщини по Австро-Угорщині були справою Західної Области, всі ж инші справи справою цілої Української Народньої Республики.
Згідно з сим становищем Директорія не виповіла війни Польщі, хоч я, обнявши управу закордонних справ Західної Области, заступав
