погляд, що з правного становища ціла Українська Народня Республика знаходиться в війні з Польщею. Сей погляд був тим більше оправданий, бо Польща заняла також західні части Української Народньої Республики, признані їй берестейським договором.
Так само згідно з висше зазначеним становищем у державах, які повстали на території Австро-Угорщини, Західна Область удержувала свої заступництва.
Коли де, то власне в закордонній політиці акти про з'єдиненнє мали найбільше значіннє і обовязували оба правительства при кождій нагоді маніфестувати волю народу творити одну державу. Тому справа компетенцій обох правительств була їх внутрішньою справою, на зверх мали вони обовязок виступати солідарно. Такий був мій погляд на закордонну політику в переходовій стадії від часу проголошення з'єдинення до часу його здійснення і сей погляд я старався переводити в життє підчас моєї управи закордонними справами Західної Области.
Як мав прицювати апарат закордонної політики, про се свідчать ухвали, приняті на засіданню Ради Державних Секретарів Західної Области 30. марта 1919. в присутности членів Директорії Андрієвського, Петрушевича і Швеця і членів Ради Народніх Міністрів Української Народньої Республики Фещенка-Чопівського (міністра народнього господарства, який тоді заступав також президента Ради міністрів і міністра закордонних справ), Симонова (державного контрольора) і Корчинського (державного секретаря), і затверджені опісля Радою Народних Міністрів у Рівнім та нотифіковані в цвітні 1919. віденським послом Української Народньої Республики представникам усіх держав, акредитованих у Відні[1].
Сі ухвали звучать:
- ↑ Сі ухвали подаю на основі віденського „Українського Прапора“ (ч. 94. з 27. марта 1920.) з сим застереженнєм, що не маючи ані урядових актів ані записок з того часу, не можу з памяти ствердити, чи їх текст автентичний. В кождім разі тямлю, що проєкт таких ухвал на засіданню, на якім були вичислені особи, справді дебатувався і був принятий (чи дефінітивно — не пригадую) як плятформа діяльности в области закордонної політики. Та чи той проєкт дословно покривається з текстом в „Українськім Прапорі“, чи він був затверджений Радою Народніх міністрів і чи був нотифікований віденським представникам держав, сих подробиць собі не пригадую.
Був се час, коли Західній Области грозила польська офензива, якій ми не могли протиставити відповідних сил і тому всю нашу увагу займала справа перемиря з Польшею, за-для чого я вибирався власне до Парижа. Рівночасно Директорія і її кабінет наслідком що-раз сильнійшого натиску Совітської Росії і партійних відносин знаходилися в стані гострої крізи. Кабінет Остапенка знаходився в стані димісії і був розсипаний в ріжних місцевостях. Члени Директорії, розсипані також в ріжних місцевостях, не могли погодитися на новий кабінет. В таких відносинах годі все затямити.
Одначе в кождім разі подані ухвали, загально беручи, вірно представляють плян наладження апарату закордонної політики.
