ґрафічних границь Східної Галичини і заставити їх заключити як не мир то бодай перемирє на основі забезпечення етноґрафічних границь української території. Решту зробить Мирова Конференція в Парижі, куди Українська Народня Республика вислала свою делєґацію. Мирова Конференція визнає Українську Народню Республику і згідно з принціпом самовизначення народів управильнить справу границь.
Одначе влада Директорії на Великій Україні не укріплялася; навпаки, перед натиском війск Совітської Росії Директорія 1. лютого 1919. покинула Київ і уступала що-раз близше до галицької границі. В такім положенню надія на поміч Великої України все меншала; навпаки, Західна Область мусіла посилати війскову поміч Директорії.
Правда, поки-що український фронт держався добре і українська команда мала надію відібрати від Поляків Львів і виперти їх аж на Сян. Одначе все таки відчувалося, що довгої війни сама Східна Галичина проти цілої Польщі вести не може.
В такім положенню очи правительства Західної Области зверталися до Мирової Конференції. Вона повинна виступити з посередництвом і довести до заключення перемиря, очевидно на основі етноґрафічних границь.
Коли одначе українська сторона не мала з Мировою Конференцією і державами антанти ніякого звязку, то Польща, маючи потрібний звязок, засипувала від самого початку війни і Мирову Конференцію в Парижі і аґентів держав антанти в містах середньої, східної й південної Европи просьбами о поміч проти Українців, яких представляла очевидно в як найчорнійшім світлі.
Спершу приїздили на територію війни тільки низші війскові аґенти держав антанти, збирали інформації й від'їздили. Їх проби посередництва були несмілі й не опиралися на ніякі авторитетні повновласти.
Згадати треба, що в грудні 1918. ґр. Скарбяк від імени Польської Ліквідаційної Комісії звернувся до Державного Секретаріяту в Тернополи, навязуючи до свого предложення, зробленого у Львові вночи з 20. на 21. падолиста 1918. На се президент Державного Секретаріяту д-р Кость Левицький відповів, що Державний Секретаріят готов розпочати переговори, коли Поляки признають українську державність на території Східної Галичини. Ся відповідь викликала велике польське обуреннє і на тім скінчилося.
До поважних переговорів про перемирє прийшло аж при кінці лютого 1919.
В січні 1919. приїхала в повновластями для доведення до польсько-українського перемиря антантська комісія в такім складі: голова комісії представник Франції ґенерал Berthélemy, представник Анґлії Carton de Wiart, представник Америки проф. Lord, представник Італії Stabile.
Ся комісія, після кількатижневого побуту в Варшаві і Львові, звернулася 22. лютого 1919. до української сторони з домаганнєм завішення оружя в ціли ведення переговорів про перемирє. Домаганнє
