завішення оружя було поставлене катеґорично, як conditio sine qua non ведення переговорів про перемирє: коли українська сторона на се домаганнє не згодиться, то се буде значити, що вона відкидає інтервенцію Мирової Конференції, і на неї впаде відповідальність за дальше веденнє війни.
Українське війскове положеннє було тоді корисне: польське — некорисне. Українська армія держала цілу Східну Галичину майже по Сян: в сю українську державну теріторію врізувався тільки польський клин здовж залізничого шляху Перемишль–Львів; українська армія власне облягала Львів і мала надію швидко його здобути, після чого той польський клин перестав би істнувати.
Заключити в такій хвилі завішеннє оружя означало спинити корисні для української сторони воєнні операції і дати польській стороні змогу скріпити свої сили. Тому українське правительство тільки під натиском погрози комісії антанти згодилося на заключеннє завішення оружя, яке почалося 25. лютого в 6. годині рано.
I. Наради про премиря. Того самого дня приїхала до Львова делєґація Державного Секретаріяту Західної Области Української Народньої Республики для ведення переговорів про перемирє в такім складі: державний секретар судових справ Осип Бурачинський, д-р Степан Витвицький, д-р Михайло Лозинський, д-р Володимир Охримович[1], Володимир Темницький, полк. Гужковський, отаман Рожанковський, полк. Слюсарчук, підполк. Фідлєр і як перекладач о. Бонн.
Вступне засіданнє комісії Бертелємі і нашої делєґації було таки 25. лютого у вечері. На сім засіданню комісія установила таку проґраму нарад: Найперше вона матиме з нами інформаційне засіданнє, на якім ми їй подамо відомости про нашу справу і наше становище в справі перемиря. Потім буде засіданнє нашої і польської делєґації, бо комісія хотіла би, щоб обі воюючі сторони погодилися самі, без її інтервенції. Коли ж на тій засіданню не прийде до порозуміння, тоді комісія подиктує обом сторонам умови перемиря.
Інформаційне засіданнє комісії й нашої делєґації тягнулося цілий день 26. лютого. На нім ми переконалися, що комісіа Бертелємі вже так основно поінформована Поляками, що наші інформації не матимуть на її рішення ніякого впливу.
Зокрема треба зазначити, що комісія поводилася иноді дуже нечемно.
Від нашої Команди приходили до нас що-хвилі відомости, що Поляки ломлять умови завішення оружя. В кінці прийшла формальна заява, яку ми мали вручити комісії, що коли комісія не спинить того польського зловживання, наша Команда буде примушена зірвати завішеннє оружя. Коли ми текст сеї заяви перекладали устно Комісії, представники висококультурних націй заходу зірвалися з місць, почали стукати пястуками о стіл і заявивши, що коли ми до пяти мінут не
- ↑ Охримович і я були у Львові і ввійшли в склад делєґації на основі повновластий, привезених делєґацією. Ся повновласть уможливила мені виїзд на український бік.
