Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/76

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 76 —

візьмемо тої заяви назад, вони зривають переговори, — опустили салю конференції, тріскаючи дверми. Се все зробили вони, не дослухавши нас навіть до кінця, бо ми заявою нашої Команди хотіли їм тільки зілюструвати вагу положення і заставити їх прискорити доведеннє переговорів до кінця.

Що-до самого перемиря, наша делєґація на основі привезених інструкцій обстоювала як демаркаційну лінію для перемиря лінію Сяну, зазначуючи рівночасно, що державна границя між Україною й Польщею повинна йти значно далі на захід, згідно за етноґрафічним розграниченнєм обох народів. Лінія Сяну, загалом беручи, відповідала висше зазначеному війсковому положенню; від неї відхилявся тільки польський клин здовж залізничого шляху Перемишль-Львів. Домагаючися уступлення Поляків з сього клина, наша делєґація давала пізнати, що за ціну сього уступлення ми готові поступитися де-чим в користь Поляків при означуванню демаркаційної лінії.

Того самого дня ввечері було засіданнє нашої й польської делєґації. Польська делєґація, під проводом гр. Скарбка, найперше домагалася, щоб засіданнє відложити, мотивуючи се тим, що так швидко годі було підібрати відповідний склад делєґації, та що такої важної справи не можна рішити за один вечір, коли учасники вже перетомлені працею цілого дня. Та на наше рішуче домаганнє засіданнє таки було.

Тут знов виявилася культурність представників держав антанти. Не розібравши навіть в чім діло і думаючи, що се ми не хочемо вести переговорів, представник Анґлії, до якого звернулися обі сторони, знов застукав пястуками о стіл.

Обі сцени, висше описана й ся, були такі, що оставалося тільки так само стукнути дверми і перестати говорити з такими культурними миротворцями. Сього не зроблено, боячися пошкодити справі.

Дякуючи Полякам, які очевидно були певні прихильности комісії Бертелємі для своєї справи, се засіданнє було тільки прикрою комедією. На наше домаганнє лінії Сяну Поляки відповіли домаганнєм лінії Збруча. Коли ж наша делєґація, не вважаючи на сі очевидні кпини, почала далі поважно дискутувати і вказала на можливість висше зазначених уступок при визначуванню демаркаційної лінії, Поляки, як найдальшу уступку, подали лінію Гора Попадя—Калуш—Галич—Рогатин—Перемишляни—Берестечко. Очевидно, що засіданнє закінчилося ствердженнєм, що сторони не можуть осягнути порозуміння.

27. лютого комісія Бертелємі з нашою делєґацією виїхала до Ходорова, тодішнього осідку галицько-української головної квартири, щоб побачитися з головним отаманом Петлюрою, який тоді був як-раз туди приїхав разом в президентом Української Національної Ради Петрушевичем і президентом Державного Секретаріяту Голубовичем.

Наша делєґація хотіла при сій нагоді поділитися своїми вражіннями і порадитися про дальше становище.

Для характеристики антантської комісії треба зазначити, що вона конче настоювала на тім, щоби на її конференції з Петлюрою