Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/82

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 82 —

кроків, які антанта наказала спинити. Комісія робить українське правительство, зокрема начального команданта галицького фронту особисто відповідальним за безпечність проїзду місії в окремім вагоні під прапором антанти.“

Сей ультимат остав без відповіди, війна почалася наново, комісія Бертелємі виїхала зі Львова.

Відповідь на проєкт перемиря Державний Секретаріят вислав радіотелєґрамою. Ся відповідь звучить:

Станиславів, 4. марта 1919. 

До правительств Франції, Анґлії, Злучених Держав Північної Америки і Італії і до всіх инших правительств союзних держав, як також до правительств держав цілого культурного світа.

Державний Секретаріят Західної Области Української Народньої Республики в Станиславові має честь довести до Вашої відомости ось що:

Від 1. падолиста 1918. ми стоїмо в війні з польською державою, яка хоче завоювати і заанектувати нашу територію. За сей час польська армія може виказатися тільки незначними успіхами. В її руках знаходиться тільки вузький коридор здовж залізничої лінії від граничного міста Перемишля до столиці нашої держави Львова, який лежить 93 кільометри на схід від Перемишля, при чім згадана залізнича лінія знаходиться постійно під нашим огнем, а місто Львів з усіх боків обложене нашим війском; крім того Поляки держать тільки незначну полосу нашої території на північнім заході.

Дня 22. лютого, коли наші операції під Львовом розвивалися як найкраще, до нашої начальної команди приїхала зі Львова місія антанти, зложена з панів (тут подані імена), виделєґована варшавською місією антанти до Львова в ціли спинення воєнної акції на польсько-українськім фронті.

Місія заявила, що хоче нам і Полякам предложити проєкт перемиря і в тій ціли жадає завішення оружя, додаючи, що коли ми на завішеннє оружя не згодимося, то се буде рівнозначне з нашим зірваннєм з антантою.

Хоч при згаданім стані операцій завішеннє оружя було для нас зі стратеґічних причин некорисне, одначе ми згодилися на се в надії, що справедливе рішеннє місії покладе кінець війні, яку нам накинули Поляки.

Завішеннє оружя почалося 25. лютого в 6. год. рано.

Того самого дня наша делєґація явилася у Львові для переговорів і заключеня перемиря. 26. лютого відбулася конференція місії антанти з нашою делєґацією у Львові. 27. лютого місія антанти виїхала до осідку нашої начальної команди, де відбула конференцію з Головою Директорії Української Народньої Республики і Головним Отаманом української армії Петлюрою, як також з президентом Української Національної Ради Західної Области УНР д-ром Петрушевичем і президентом Державного Секретаріяту д-ром Голубовичем[1]. 28 лютого місія антанти предложила нашій делєґації у Львові проєкт перемиря з Поляками жадаючи нашої відповіди до 5. марта. Сей проєкт перемиря установляє отсю демаркаційну лінію: (туд іде означеннє демаркаційної лінії).

З огляду на се, що проєкт віддає добру половину нашої території в польські руки, та що він тому без дальших переговорів не міг би бути основою перемиря, — наша Начальна Команда виповіла завішеннє оружя уважаючи продовжуваннє завішення оружя некористим зі стратеґічних причин.

На се місія антанти прислала нам ультимат з 1. марта, в якім заявляє, що коли ми розпічнемо воєнні кроки, то всі переговори в ціли перемиря зриваються, та що українське правительство несе всю відповідальність перед чотирма державами антанти за дальше веденнє війни, якої покінчення антанта приказала.
 
  1. В дійсности між членами комісії і Петрушевичем та Голубовичем відбулася тільки формальність представлення.