Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/85

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 85 —

Тодіж, коли правительство стояло перед рішеннєм, все скадалося за те, щоби проєкт комісії Бертелємі відкинути.

II. Телєґрама Найвисшої Ради з 19. марта 1919.

Розпочавши наново бої, українська команда рішила напружити всі сили, щоби здобути Львів, відібрати Полякам коридор здовж залізничого шляху Перемишль–Львів й установити таку лінію фронту, якої ми домагалися як демаркаційної лінії в переговорах про перемирє. Тоді — думалося — і Поляки і комісії антанти стануть податливійші, і перемирє можна буде заключити по нашій волі.

Рішаючі бої велися між 10. і 20. марта. Нашій армії вдалося проломити польські становища здовж залізничого шляху Перемишль–Львів і таким чином окружити Львів з усіх сторін. Одначе до рішаючої побіди не стало сили. Поляки відзискали свої становища і наші сили мусіли відступити на позиції, які займали перед тим.

Так плян здобуття Львова не здійснився. Перед нами стояло важке питаннє: Що далі?

Саме в сю критичну хвилю українська начальна команда одержала від Найвисшої Ради Мирової Конференції в Парижі отсю радіотелєґраму:

Париж, 19. марта 1919. 

ҐЕНЕРАЛ ПАВЛЕНКО,
командант українських сил під Львовом.

Підчас засідання 19. марта Найвисша Рада Мирової Конференції рішила запросити обі сторони під Львовом заключити завішеннє оружя після одержання сеї телєґрами.

Наслідком сього шефи союзних і принятих до союза правительств звертаються до ґенерала Павленка, щоб подати йому до відомости запрошеннє Найвисшої Ради Мирової Конференції негайно спинити, на скільки се залежить від нього, ворожі кроки під містом і в околиці Львова; таке запрошеннє вислано рівночасно до польського ґенерала Розвадовського, команданта площі у Львові.

Підчас завішення оружя війска обох сторін остануть на своїх позиціях, при чім рух залізничим шляхом між Львовом і Перемишлем має остати в кождім разі свобідний в розмірах точно потрібних для щоденного виживлення міста.

Найвисша Рада додає, що вона готова вислухати представлення територіяльних бажань обох сторін в сій справі і посередничити в Парижі при делєґаціях українській і польській, або через таке уповажнене представництво, яке сторони уважатимуть за потрібне вибрати, щоб завішеннє оружя перемінити в перемирє.

Вислуханнє українських і польських представників в справі їх спірних бажань є зрештою підчинене формальній умові негайного понехання ворожих кроків.

Woodrow Wilson. Lloyd George. Clemenceau. V. Orlando 

Ся телєґрама прийшла неначе відповідь на питаннє: Що далі? І так приняли її наші політичні і війскові круги.

Військове положеннє було важке. Польська держава консолідувалася, а на Україні йшов розвал. Серед таких відносин вигляди на побіду над Поляками слабшали.

Телєґрама Найвищої Ради вказувала инший вихід. Справу рішить не оружє, тілька Мирова Конференція. І рішить її, очевидно,