згідно з своїми принціпами свободи і самовизначення народів, отже в нашу користь. Сього можна надіятися хочби тому, що Найвисша Рада обіцює нове рішеннє, отже зносить рішення комісії Бертелємі, очевидно, як несправедливе.
Сю надію ще скріпив лист, який рівночасно одержав державний секретар закордонних справ Панейко від секретаря Вільзона.
Панейко, висланий на Мирову Конференцію як заступник президента Делєґації Української Народньої Республики, вислав з Берна, де він тоді ждав француського дозволу на приїзд до Парижа, до Вільзона представленнє справи в звязку в поведеннєм і рішеннєм комісії Бертелємі.
На се дістав від секретаря Вільзона отсю відповідь з дня 17. марта 1919:
„Президент Вільзон одержав Вашу телєґраму з 13. марта, в якій говориться про відносини між Україною й Польщею і про місію ґенерала Бертелємі. Президент хоче, щоб Ви були певні, що він вповні здає собі справу про положеннє і через те зараз буде вислана на місце окрема місія антанти, щоби перевести доходження про цілу ту справу. Президент є певний того, що в дожиданню приїзду сеї місії і в загальнім інтересі Україна зараз спинить мілітарну акцію. Президент сподіється, що Україна матиме довірє до доброї волі коаліційних правителств довести до вдоволяючої угоди між Полящею й Україною та через справедливе полагодженнє справи усунути конфлікт між обома націями.“
Маючи найліпші надії, Державний Секретаріят дав на телєґраму Найвисшої Ради отсю відповідь:
Станиславів, 29. марта 1919.
Правительство Західної Области Української Народньої Республики приймає предложеннє Найвисшої Ради в справі спинення ворожих кроків під Львовом, розуміючи його так, що се спиненнє обнимає весь польсько-український фронт. В сій справі дано відповідні повновласти п. ґенералови Павленкови.
Підписане правительство так само приймає предложеннє, щоби представити українські бажання Найвисшій Раді Мирової Конференції в Парижі через уповажнених делєґатів, яких імена будуть подані до вашої відомости негайно після одержання повідомлення, що Поляки приняли се предложеннє.
За правительство Західної Области УНР.
Голубович.
Згідно з зазивом Найвисшої Ради українська начальна команда звернулася до польської команди з предложеннєм переговорів в справі завішення оружя. Та тут зустріла її несподіванка. Польська команда не спішилася сповнити волю Найвисшої Ради і почала проволікати справу. Аж за посередництвом американського ґенерала Кермена, який тоді був у Варшаві і дістав з Парижа припорученнє занятися справою завішення оружя, прийшло 27. марта до переговорів у Хирові.
В переговорах, які велися в присутности ґен. Кермена і його адютанта, українську сторону заступали: ґен. Гембачев, підполк. Фідлєр, майор Долежаль, поручник Малецький і політичний делєґат д-р Михайло Люзинський, а також як перекладач о. Бонн; польську сторону заступали: полк. Кулінський, майор Маріянський, капітан Роз-
