вадовський, поручник д-р Короткевич і політичний делєґат граф Скарбк.
Сі переговори були для нас знов несподіванкою.
Ми були певні, що Поляки так само як ми готові сповнити волю Найвисшої Ради, і тому заключеннє завішення оружя піде зовсім гладко.
Тимчасом вони заявили, що польська сторона може заключити завішеннє оружя тільки під умовою, що наше правительство до трьох днів від заключення завішення оружя заявить готовість заключити перемирє на основі проєкту комісії Бертелємі, який Поляки вважають єдиною основою дальших переговорів.
Ми на се відповіли, що для нас є міродатне становище Найвисшої Ради, отже тепер ми готові заключити завішеннє оружя, а про перемирє будемо говорити в Парижі.
На се польська делєґація заявила, що на заключеннє завішення оружя на основі нашого предложення не має повновластий і мусить звернутися до свого правительства за новими інструкціями. Про вислід повідомить нас через парляментаря.
Так переговори в Хирові скінчилися нічим і війна велася далі.
Про вислід сих переговорів наша команда повідомила радіотелєґрамою Найвисшу Раду, зазначуючи, що вина за дальше веденнє війни паде на Поляків.
Наше правительство в радіотелєґраммах до Парижа і в представленнях до ріжних низших аґентів держав антанти, які були під той час на нашій території, все на ново заявляло готовість заключити завішеннє оружя на основі телєґрами Наїйвисшої Ради і взивало антанту заставити Поляків приняти ту основу.
Одначе парляментар, який мав нам передати польське предложеннє про дальші переговори, не являвся. Замість того являлися познаки, що Поляки готовляться не до завішення оружя, але до нової воєнної акції.
Тимчасом Державний Секретаріят зайнявся висилкою делєґації до Парижа, для полагодження тих справ, про які говорила телєґрама, себ-то для заключення польсько-українського перемиря і взагалі полагодження польсько-українського спору за Східну Галичину[1]. В склад делєґації ввійшли: товариш державного секретаря закордонних справ д-р Михайло Лозинський як голова, полковник Дмитро Вітовський як член і війсковий знавець, Олександер Кульчицький як секретар.
Спершу була думка, що делєґація виїде аж після заключення завішення оружя, коли вже буде ясне положеннє на фронті, і тому її від'їзд відкладано з дня на день. Коли одначе справа завішення оружя ставала що-раз безвигляднійшою, делєґація виїхала зі Станиславова 17. цвітня з порученнєм як найшвидше дістатися до Парижа і старатися звідти припинити воєнну акцію, підготовлювану Поляками.
В звязку з сею задачею нашої делєґації мою увагу заняла одна важна подробиця. А саме в телєґрамі Найвисшої Ради знаходився отсей уступ:
- ↑ Див. висше ухвали Державного Секретаріяту з 30. марта 1919.
