таріят, утворений в Станиславові, був уже тільки бльоком національних демократів і радикалів. Соціяльна демократія застерегла собі вільну руку і творила в Українській Національній Раді опозицію супроти правительства.
Рівночасно виростав новий опозиційний центр, „Селянсько-Робітничий Союз“[1], з орґаном „Республіканець“.
Коли всі инші українські партійні орґанізації мали за собою довголітні традиції, „Сел.-Роб. Союз“ був дитиною нових відносин. Склад його був дуже ріжнородний, а обєднувало сі ріжнородні елєменти тільки невдоволеннє з Української Національної Ради, з Державного Секретаріяту, з партій, з усего, що діялося на Західній Области Української Народньої Республики.
Як провідники „Сел.-Роб. Союза“ виступили люди, які доси не відгравали ролі в українськім політичнім життю: Дмитро Демянчук, доси зовсім невідомий чоловік з невеликою самоосвітою, Осип Устіянович, соціяльний демократ, провідник станиславівської орґанізації українських залізничників і Володимир Гадзінський, відомий доси як принагідний автор музичних рецензій.
В виступах нової орґанізації проґрамові і тактичні елєменти соціяльної демократії, соціялістів-революціонерів, большевиків зливалися в хаотичну плинну масу.
Ся хаотичність кидалася вже в очи в титулі „Республіканця“. Він то називав себе „соціялдемократичним часописом“, то виставляв у титулі клич соціялістів-революціонерів: „Боротьбою здобудеш ти право своє“, то додавав до нього поклик Маркса: „Пролєтарі всіх країв, єднайтеся“.
Такою хаотичністю визначалися і статті „Республіканця“. Розібравшися в сім хаосі, можна було в нім знайти отсі провідні думки:
Політика Української Національної Ради, се політика української буржуазії, ворожа українському селянству і робітництву. З сього становища оцінювалося все, що робила Українська Національна Рада й Державний Секретаріят: у всім бачилося ворожі наміри і пляни супроти селянства і робітництва.
Чому Українська Національна Рада не уступає місця соймови, вибраному загальним, рівним, безпосереднім, тайним і пропорціональним голосуваннєм? Бо українська буржуазія, захопивши державну владу, не хоче передати її в руки селянства і робітництва.
Чому не вивласнено великих земельних власників? Бо українська буржуазія держить з польськими поміщиками.
Чому не заведено 8 -годинного робочого дня? Бо українська буржуазія не хоче визволення робітництва.
Все те писалося тоді, коли українська Національна Рада працювала і над законом про сойм, і над земельним законом, і над законом про 8-годинний робочий день.
- ↑ Зазначу, що моя характеристика „Сел. Роб. Союза“ не може бути повна. Для сього нема в мене потрібних матеріялів, а мої особисті спостереження обнимають тільки півторамісячний побут на українській державній території.
