чому Українська Національна Рада веде переговори з Польщею, чому приймає посередництво антанти? Бо українська буржуазія, замість віддати владу селянству і робітництву, яке побило би Польщу, волить подати руку польській і антантській буржуазії.
Українська політика повинна орієнтуватися не на буржуазну антанту, а на революційний міжнародній пролєтаріят, якого аванґардом є Совітська Росія. Не антанта охоронить нас перед Польщею, а союз з большевиками, які поможуть нам побити Польщу.
Тут провідна думка заломлювалася. „Республиканець“ визнавав Директорію Української Народньої Республики, протестував проти наїзду російських большевиків на Україну, а рівночасно уважав київське большевицьке правительство українським правительством, радив увійти з ним в порозуміннє і вказував на союз з большевиками як на єдиний ратунок перед Польщею.
Ідейно „Сел.-Роб. Союз“ не доходив ані до комунізму ані до радянської форми влади. Його політичні домагання були демократичні; його соціяльно-економічні домагання не виходили по-за ступневе здійснюваннє соціялізму.
За те його тактика була „большевицька“ в вульгарнім значінню. Він старався здискредитувати, ослабити, розбити противника, не числячися з тим, що значить така громадянська війна для нової держави, яка перше всего мусить оборонити своє істнуваннє перед зовнішнім ворогом, що загрожував не українській буржуазії, якої в Східній Галичині в західно-европейськім розумінню не було (була тільки дрібно-буржуазна ідеольоґія більшости української інтеліґенції), тільки тому самому українському селянству і робітництву, з якого складався український нарід.
Ся тактика була небезпечна тим, що „Сел.-Роб. Союз“ з усіми невдоволеними, які гуртувалися кругом нього, був заслабий, щоби взяти державну владу в свої руки і творити далі державне життє. Треба було боятися не того, що „Сел.-Роб. Союз“ одержить перемогу над Українською Національною Радою, а того, що та перемога була би розвалом держави, бо переможці були би заслабі і нездібні до державно-творчої праці.
Соціяльна демократія, побачивши, що впливи „Сел.-Роб. Союза“ зростають, рішила використати його для своїх партійних цілий. Окремі члени партії ввійшли в „Сел.-Роб. Союз“, щоби зробити його оруддєм своїх політичних впливів. Соціяльна демократія як партія оставала далі на становищі коректної парляментарної опозиції, відсуваючи від себе відповідальність за діяльність. „Сел.-Роб. Союза“, хоч напрям тій діяльности давали визначні партійні діячі (прим. пізнійший міністр праці в кабінеті Мартоса Безпалко).
По стороні „Сел.-Роб. Союза“ були також симпатії Придніпрянців, які, тікаючи від большевицького наїзду, напливали до Галичини.
Були се переважно соціяльні демократи і соціялісти-револціонери, які, не знаючи галицького ґрунту, на якім виросла дрібно-буржуазна ідеольоґія української інтеліґенції, радо приставали до тих, що воювали
