з „галицькою реакцією“, надіючися через „Сел.-Роб. Союз“ „поглибити революцію в Галичині“.
Тимчасом настрій загалу галицької інтеліґенції був такий, що колиб соціяльним демократам і соціялістам-революціонерам було вдалося забезпечити українську державність на Великій Україні, тоді вони мали би за собою всю галицьку інтеліґенцію. Національний момент мав у неї таку перевагу над усім иншим, що їй було все одно: монархія чи радянська республика, — колиб тільки Україна була самостійною, незалежною державою. Та тепер, коли придніпрянська соціялістична інтеліґенція тікала до Галичини перед російськими большевиками, її бажаннє „поглиблювання революції“ в Галичині не могло знайти симпатій в загалу галицької інтеліґенції: погубили, мовляв, свою країну, а тепер хотять ще й нашу погубити.
Сим настроєм зручно користувався „Сел.-Роб. Союз“, щоби представити себе як єдиного оборонця єдности з Великою Україною перед „сепаратизмом буржуазної Української Національної Ради.“
З другого боку сим настроєм користувалися праві придніпрянські партії, щоби знайти опору в галицькім правительстві для своєї боротьби з соціялістичними партіями за вплив у Директорії і правительстві Української Народньої Республики.
Так творилися і зростали настрої які почали ділити галицьке громадянство на тих, що орієнтувалися на антанту, і тих, що орієнтувалися на большевиків.
На антанту орієнтувалася більшість Української Національної Ради і Державний Секретаріят.
Ся ґрупа, бачучи, що й найлівійші українські партії не можуть зговоритися з російськими большевиками, що Директорія в боротьбі з большевицьким наїздом тратить день за днем територію, що з сього боку не можна сподіватися ніякої помочи проти Польщі, — думала, що треба в антанти шукати помочи, щоби вратувати Галичину від польського і Велику Україну від большевицького заливу. Коли б Польща по приказу антанти заключила з правительством Західної Области Української Народньої Республики перемирє, коли б антанта визнала Українську Народню Республику і дала їй фінансову і війсково-технічну допомогу, тоді Західна Область, маючи спокій від Польщі, могла би стати підставою для орґанізації успішної боротьби проти большевицького заливу.
Та чи антанта все те зробить? Поведеннє комісії Бертелємі робило сю орієнтацію безнадійною. Телєґрама Найвисшої Ради з 19. марта знов подавала промінь надії.
Одначе якби лівим українським партіям удалося довести до порозуміння з Совітською Росією, осягнути від неї признаннє державної незалежности України, якби наслідком сього Польщу можна було вигнати і з Галичини, і з Холмщини, і з Підляша, взагалі з цілої української території власною оружною силою, — з якою радістю ся ґрупа повитала би такий хід подій!
Такий був настрій ґрупи, яка орієнтувалася на антанту.
