вони колись були одного коріня з Нїмцями, їх мова й до нинї зве ся „nederduitsch“ себто то саме, що по нїмецки: „niederdeutsch“ (се значить: долїшно-нїмецка мова).
Ось-так самісько було і з Русинами та з Москалями. За часів Володимира Великого було на нашій земли чимало осібних племен. Було у Київі (і лише в Київі та в єго близькій околици племя „Русь“, а дальше отсї инші плема: Дулїби на Поділю, Волиняни на Волиню, Бужане над Бугом, Тиверцї над Днїстром, Угличі над Чорним Морем, Деревляне на Полїсю, Сіверяне від Днїпра на схід (де нинї міста Чернигів і Полтава), Кривичі і Дреговичі від нашої землї зараз на північ, де є нинї Білорусь, Радимичі і Вятичі на північнім сходї від нашої землі, де нині Московщина, і т. д. Але нинїшних народів: Русинів, Москалів і Білорусів тоді не було — бо не було в тих всїх численних давних племен нї одноі мови, ні одного духа, нї одної культури, нї одної назви, нї одної держави, нї почутя спільности інтересів. Одні з тих племен навіть не знали про істнованє других, трохи подальших племен — не то, щоби мали себе за одно тїло. Учені називають ті всї племена „східно-славяньскими“ племенами, бо займали вони цїлу майже східну часть Европи. Дїлили їх болота, багна, бори, лїси, степи, великі простори — а не
