лучило їх зразу нїчого, крім трохи подібної мови.
Аж злучили їх під одною властию, а властиво під одним мечем і під одним ярмом, воєвничі, сьміливі, енерґічні, підприємчиві та притім користолюбні і жадні доходів та панованя князї з Київа, з племени „Русь“ і з династиї „Русь“. Мечем і огнем, силою і підступом, розбоєм і кровипролитєм втягнули сї київскі князї з малого племени київского „Русь“ всї сусїдні, многочисленні, східно-славяньскі племена під свою кормигу. Плаваючи Днїпром через дикі степи, а далї Чорним Морем на полудне, у богату і просьвічену Грецию-Византию, торгувати і рабувати, ті київскі князї з племени „Русь“ були і більше осьвічені, нїж решта східних Славян, і лїпше узброєні (на грецкий лад) і більше звичні воювати. Олег, Ігор, Ольга, Сьвятослав і Володимир Великий — всї вони однако воювали по всїй східній Европі для підбою, для здираня дани (податку) та для набираня невільників і рабів із покорених, східно-славяньских племен. Київска династия „Русь“ і київске племя „Русь“ панували, дерли дань, брали рабів, рабинь і мечем тримали в послуху підбиті племена цїлої східної Европи. Ті племена то корили ся то знов бунтували ся — але кожде осібняком, бо не чули єдности між собою. І через се програвали, а „Русь“ (то є київска династия і київскі воєнники-бояре) знов брала їх за чуба.
Довгі лїта, яких 200 до 300 років, ішла така борба і племена не покидали своєї осібности, хоч тримала їх спільно в ярмі одна
