династия з племени „Русь“. Аж Володимир Великий і єго син, Ярослав Мудрий, доконали великої реформи, що пхнула всю східну Европу на нові шляхи. Вони завели християньство яко свою династичну і урядову віру, завели примусово церковну орґанїзацию, завели готову лїтературну (тодїшну болгарску) мову у всїй церковній орґанїзациї, завели монастирі і школи. Се був величезний, ґенїяльний крок. Спільна віра і спільна церковна орґанїзация, спільна літературна мова і наука — а зрештою і спільна династия та спільна урядничо-воєнна, боярска, кляса з роду „Русь“ доконали зі столітями свого: вся земля завойована племенем київским „Русь“ стала поволи і собі звати ся „Русею“, назви осібних племен стали поволи затрачувати ся, а всї племена, піддані династиі „Русь“, стали звати ся „руськими людьми“ себ-то підданими князїв з роду „Русь“. Не була се однак назва народна, національна, бо народу одного, що почував би свою народну „руську“ єдність, таки ще не було. Се була лише назва династична, державно-урядова — ось так, як приміром нинї назва „Австрия“, „австрийский“ і „Австриєць“. Є династия „австрийска“, є держава „Австрия“, є люде (горожане) „австрийскі“ але одного австрийского народу (нациї) нема! Ось-так була династия „Русь“ і єї держава звала ся „Русь“, а піддані (з ріжних осібних племен) звали ся „руськими людьми“ але одного народу „руского“ анї одної мови рускої цїлком не було, бо опановані „ру-
