ськими“ князями племена не почували себе нїколи одним народом. Їх нїчого нелучило крім спільного князївского державного ярма, а дальше крім спільної церковної власти і спільної церковно-книжної мови (впрочім мало зрозумілої для народу). І хоч вони всї звали ся „руськими людьми“ — то були собі так чужі, як нинї в Австриї Поляки, Чехи, Русини, Словінцї і Нїмцї, хоч всї ті народи „австрийскі люде“. „Руського“ почутя народного тодї не було — був лише меч „руських“ князїв. І лише о стілько була тодї „Русь“, о скілько меч князїв з Київа держав єї. Нарід за нею не стояв — бо княжа „Русь“ се не була держава народна, але держава княжої династиї і княжих бояр-воєнників з роду-племени „Русь“. А підбитий нарід став поволи звати ся „руським“ або „Русинами“, не через якесь почутє єдности лише з тої самої причини, з якої люди за панщини звали ся „паньскимии або „королївскими“.
Ось-так історична наука нам виказує, що назва „Русь“ се було зразу імя малого але завзятого племени, яке жило в Київі. Як князї з сего племени завоювали майже всю східну Европу, то вони ту свою родинну державу назвали своїм родовим іменем „Русь“ (подібно, як нераз пізнїйше пани-дїдичі називали свої села своїм іменем), але бідний нарід з ріжних племен не знав сеї назви та не чув себе одним тїлом. Кожде племя жило своїм житєм. Ще дальше і люде з тих ріжних племен стали звати ся „русь-
