наших предків, але так само і в инших европейских народів. Було лише почутє громадске або племінне, яке не сягало поза громаду або племя, а тодїшні держави (от як приміром „Русь“), що обіймали нераз навіть богато племен, були лише державами княжими, династичними, а цїлком не народними.
Найлїпшим доказом на се, що давна, княжа держава „Русь“ се була чисто-династична лїпянка чужих собі по духови племен, були подїі з перших нападів могольских (татарских). „Руські“ землї цїлком не спішили ся ставати спільно до борби з Моголами. Ще полуднево-рускі князї з тих князївств, що нинї творять Русь-Україну, ішли разом в купі (тай то не дуже!). А північно-західні рускі князї (з нинїшної Білоруси) та північно-рускі князї (з нинішноі Московщини) цїлком не журили ся тим, що дїє ся з нашою південною Русею та цїлком не спішили їй з підмогою. Кожде „руське“ князівство дбало лише за себе, а не почувало потреби помагати другим „руським“ князївствам — хиба, що близько споріднені князї (брати, то-що) помагали оден другому з фамілїйних (а не національних!) причин. Загалом в часї першого приходу Татарів (в роках 1224, 1239 і 1240) у населеня тодїшних „руських“ князївств цїлком не було почутя національної єдности нї почутя спільної національної долї.
Аж прихід Моголів (Татарів) до східної Европи і ті подїї історичні, які наступили на землях давної Руси наслідком татарского
