Україньско-руська народність склала ся знов инакше, а іменно у боях з кримскими Татарами і з Ляхами. Прихід Монголів знищив південно-руські князївства майже до тла. Одиноке південно-руське князївство, що зацїлїло, — Галицька Русь, доживало свого віку, прозвавши ся на знак своєї безсильности „Малою Русию“. Тодїшні галицкі князї підписують ся титулом: „князь і дїдич Малої Руси“. Виходить з того, що „Мала Русь“ се була назва самої лише Галичини, зараз по татарскім погромі. Небавом і ся „Мала Русь“ докінчила свого віку; завоював єї Казимір Великий, король Польщи. Инші південно руські землї (Київщина, Поділє і Заднїпрянщина) підлягали прямо Татарам, доки їх не підбили „великі князї Литви і Руси“ (т. є. князї литовско-білоруські) під свою руку. Ось так південна Русь, що була властивим осередком давної, староруськоі, київскої держави, втратила в 14-ім столїтю цїлком свою полїтичну, державну самостійність. Таке лихо не стрінуло тодї нї Московщини нї Білоруси, бо хоч і ті краї підпали трохи під чужу власть (Татар та Литви) — все таки однак заховали свою державну органїзацию. Одна лише Русь-Україна, зруйнована страшно Татарвою, підпала в цїлости під чужу, державну кормигу: татарску, а опісля литовску і польску. У наших предків не стало нї своїх князів, нї своєї державної орґанїзациї. Коли-ж в р. 1569 між
