ною цїлостию: разом боронили ся вони від Татарів, разом терпіли вони від Ляхів, разом ненавидїли ляцких панів і ксьондзів, разом закладали „руські“ школи против ляцких, разом писали „руські“ книжки против ляцко-єзуїцких, вкінци разом воювали против Польши під проводом україньских козаків. Ось-так через спільну борбу з спільним ворогом, через спільну долю і недолю, через спільне, кількасотлїтне, народне житє, через спільні школи і книжки, (т. є. через спільну культуру) та через спільну народну мову витворила ся народність наша — україньско-руська, що звала себе сама прямо „руською“ або „україньскою“. (Звідки взяла ся назва „Україна“, се розкажемо ще опісля.)
Ми розповіли тут на основі наукових дослїдів учених істориків (а не на основі брехливих видумок, придуманих заплаченими, урядовими росийскими письмаками), як з давних, східно-славяньских (т. зв. „руських“) племен зродили ся поволи три осібні народности, а то в той спосіб, що давні, малі осібні, „руські“ племена-князївства стали лучити ся довкола трех осередків в три більші, національні ґрупи: україньско-руську, московско-руську і білоруську. Кожда з тих трех ґруп заховала зразу давне київско-княже імя „Русь“ та
