кожда так себе дальше прозивала, через що імя „Русь“ ставало поволи для всїх трех ґруп з'осібна їх народним іменем. Ось-так Русини-Українцї звали себе „Русинами“, а свою мову „руською“ мовою. але не називали так ані Вілорусів анї Москалїв. Білорусів звали наші предки „Литвинами“ або „полїщуками“ а їх мову „литовскою“ — а мешканців північно-руських земель звали Русини лише „Москалями“ а їх мову „московскою“. Так само Біло-Русини: свою мову звали вони „рускою“, а мешканцїв Московщини називали лише „Москалями“, а їх мову „московскою“. Вкінци Москалї звали себе або „московскими людьми“ або таки „русскими людьми“, а свою мову „русскимъ языкомъ“ — але нїколи не називали так нї Білорусів, нї наших предків, Русинів. Білорусів звали Москалї „Лїтовцами“, а нас Русинів, звали вони або „Черкасами“ (від козацкого міста на Українї, Черкас) або „Українцами“ або вкінци „хахлами“ — а нїколи не називали нас „русскими“. Виходить з того, що кождий з тих трех народів „руських“ присвоїв собі сам старе династичне „руське“ імя, а не признавав сего імени двом друним „руським“ народам. Се знак, що всї ті три народи „руські“ почували добре свою національну окремішність і добре то розуміли, що вони не оден нарід — як се баландять тепер урядові Москалі а за ними наші „змосковщені Юрки“. — Москалї, Білоруси і Русини-Українцї почували добре, що вони є три осібні народи, мимо спільно одїдиченої, княжо-династичної назви „Русь“.
