Назва „Русь“ і „руський“ протягом кількох віків змінила отже аж два рази своє давне значінє, а прибрала вкінци аж три нові значіня. В найдавнїйших часах, ще перед княженєм Олега, Ігора та инших „великих“ кнївских князів, назва „Русь“ означала лише мале кнївске племя і малу територию (землю) сего племени, на кілька миль довкола Київа. Опісля, по завойованю майже цїлої східної Европи „великими“ кнївскими князями (Олегом, Ігором, Ольгою, Сьвятославом, Володимиром Великим і Ярославом Мудрим), назва „Русь“ розширила ся на цїлу велику державу сих князїв та їх потомків, яко назва ненаціональна, але династично-державна, при чім поодинокі племена заховали свою племінну осібність та змаганє до племінної окремішности. Ще дальше, по приходї Татарів до Европи, коли східно-славяньскі племена наслїдком природних і історичних причин стали гуртувати ся у три осібні народи (національности) — тодї назва „Русь“ і „руський“ знов перемінила своє значінє. Ся давна, племінна, а потім державно-династична назва зістала принята через привичку всїма трема новоутвореними „руськими“ народами яко назва національна (народна) кождого народу зокрема. В той спосіб назва „Русь“ і „руський“, враз з розвоєм істориї східної Европи, не лише змінила своє значінє з вузко-племінного на широке, велико-державне значінє, але ще дальше, з династично-державної назви перемінила ся у національну назву аж трех осібних народів, неначе розщіплюючи
