инших украіньско-руська. Через се нїяк неможливим було, аби з давних, ріжнородних племен зложив ся лише оден нарід. І положенє краю, і велика просторонь, і тяжка комунїкация, і сусїдскі культурні впливи, і ріжні історичні шляхи, якими пішла доля ріжних частий давної, княжої Руси, і вкінци ріжна мова — все то перло до утвореня не одної народности руської, але двох (чи властиво трех, бо все сказане в горі віднося і до Білорусів, в яких знов инша земля, инший характер, инше житє, инша мова, инші сусідскі зносини, инша історична доля і т. д.).
Всї три, окремі „руські“ народности: московско-руська, україньско-руська і білоруська (так само, як всї инші народи на сьвіті) були витвором двох чинників: істориї і природи. Природа дала їм цїлком инші землї, инший клїмат, инший спосіб прожитку та инше населенє, а відмінна істория (т. є. відмінні зносини з сусїдами — воєнні або культурні та загалом відмінна минувшина) вилїпила поволи з того рожнородного, природного материялу цїлком ріжнородні три народности, що собі цїлком чужі — хоч задержали, кожда про себе, давнє, дїдичне, династично-княже імя „Русь“.
Як сказано, витворили ся три окремі „руські“ народи дуже поволи, протягом століть. В 17-ім столїтю, в часах Богдана Хмельницкого, творенє їх вже було докінчене. Русь-Україна вже була дозрілим національним тїлом — яке по духови, по мові, по
