культурі, та по полїтичним ідеалам і цїлям цїлком було окреме від Москалїв і Білорусів, а за те серед себе, у нутрі своїм, було одного духа, одної мови, одної культури та однакових, спільних, полїтичних ідеалів. Се виявило ся найлїпше на національно-полїтичних плянах великого нашого вожда, Богдана-Хмельницкого, якого всї заходи ішли до того, щоби всю тодїшну Русь-Україну, від Сяну на заходї аж по Донець на сходї, і від білоруських багон на півночи аж до чорноморских степів на полудни, злучити в одну, независиму, україньско-руську державу. Богдан Хмельницкий говорив се цїлком ясно польским послам, кажучи їм: „Вибю я всю нашу Русь від ляцкого ярма. Зажену вас, Ляхів, за Вислу і скажу вам: Сидїть тихо, Ляхи, у вашій Польши, а нам наша Україна нехай зістанеть ся. Не хочу я вашої Польши, досить менї буде мого руського князівства“. Так само переяславский договір з р. 1654., заключений між Україною а московским царем, мав на цїли забезпечити полїтично-державну независимість україньско-козацкого гетьманьства та помогти до злуки всеї Руси-України в одну велику, независиму державу. Хмельницкий вимовив собі в тім договорі, що Україна, признаючи вправдї царску зверхність, заховує однак повну, державну автономію (самоуправу) — власні уряди, власні закони, власне війско, власну фану, власний скарб, вибираного народом гетьмана і т. д. Крім того вимовив собі Хмельницкий, що цар має єму допомогти до визволеня і решти Руси-України (Галичини,
