своі школи і друкарнї, свою розвинену, білоруську, лїтературну мову та богату свою письменність.
Ось-так повстанє Хмельницкого застало в східній Европі вже три дозрілі, вироблені, окремі „руські“ народи. Московскі царі звуть ся „русскими“ або й „московскими“ царями, уважаючи нашу, властиву Русь за чужу країну; Хмельницкий зве наш край „Русию“, уважаючи знов Московщину чужим, лише у православній вірі спорідненим краєм; Білоруси знов звуть свою народність „рускою“, вважаючи чужими і Москалів і нас, Русинів. Під одною назвою істнували рівночасно аж три окремі, чужі собі народи — так, як під одним прізвищем істнують нераз ріжні, але цїлком чужі собі родини або села. Зрештою подібно бувало і в инших, европейских народів, що нераз кілька цїлком ріжних народів або країв носило ту саму назву. От приміром латиньску назву „Franci“ носили і носять до нинї аж два народи: романьский нарід Французи і нїмецке племя Франки (від тих нїмецких Франків і пішла назва „Франция“ та „Французи“, бо французку державу заложили князї-завоєвники з нїмецкого племени Франків; зразу та держава звала ся „франконьскою“ та обіймала — в часах Володимира Великого — нинїшну Францию і Нїмеччину, а потім одна часть єї видїлила ся в осібну державу „французку“, де й утворив
