давної, литовско-прускої крови, котрі однак говорять уже лише по нїмецки та є завзятими Нїмцями. — Навіть між західними Славянами ще нинї є аж дві пари народів, що мають однакові назви, хоч живуть далеко від себе. Є се „Серби“, одні наддунайскі або балканьскі, а другі лужицкі (в Нїмеччинї, на захід від Поляків, а на північ від Чехів) — та „Словени“, одні надморскі, в полудневій Австриї, а другі під Карпатами, в Угорщинї (одні і другі звуть ся по свому однаково „Słovenci“, а по нашому перші „Словінцї“, а другі „Словаки“). А тому кількасот років були ще два племена „Словен“: одні на Балканї, в Македонїї, а другі у північній Европі, довкола Новгорода Великого. — Та на що далеко шукати! От латиньска назва нашого краю „Galicia“ означає ще два инші, далекі краї: крім нашої „Galici'ї“ є ще друга „Galicia“ в Ішпанїї, а трета „Galicia“ або „Galacia“ була в Малій Азиї. Всїж ті три назви пішли від племени „Galli-в , яке колись або жило або панувало в тих трех, далеких від себе краях. — Вкінци і наша латиньско-нїмецка назва „Rutheni“ означала крім того ще одно, цїлком далеке і чуже нам племя ґалїйске „Rutheni“, що жило за часів Ісуса Христа в південній Франциї. З того загалом виходить, що назва народу се річ змінчива, отже і другорядна, неважна. Не назва становить про окремішність народу, лише само переконанє народу. Коли нарід вважає себе окремішним народом та коли він розуміє свої окремішні інтереси, має свою окрему мову, лїтературу і історию
