рішучу перевагу над Польщею та скоро злучила в руках царя всю східну Европу. Се стало ся тим лекше, що анї в Польщи, де управа держави спочивала в руках многочисленноі шляхти, анї в козацко-україньскій Гетьманщинї, де знов краєм правила многочисленна козацка кляса, не легко було переконати о потребі реформ широкі маси шляхти або козацтва. Аби шляхоцкий сойм в Польщи чи козацка рада на Українї згодили ся на заведенє рекрутчини і постійного війска, на підвисшенє податків, на установленє сильних властий, зависимих просто від короля або від гетьмана (а не вибираних), на се треба-би було кількох десятилїть переконуваня та аґітациї. Тимчасом Московщинї стало ся се протягом кількох лїт мимо невдоволеня народу, на оден розказ царя Петра I-го. Деспотично-самовладний лад московский, хоч як тяжкий для московского народу, допоміг однак Московскому царству до сего, що воно протягом одного десятилїтя стало найбільшою воєнною силою східної Европи, а дальше здавило автономію України, відбило від Швециї береги балтийского моря, завоювало (при помочи України) кримско-татарске ханьство і береги Чорного Моря, вкінци (разом з Прусами із Австриєю) розібрало Польщу. Все те стало ся протягом нецїлого 18-ого столїтя. Царство московске, яке в часах Богдана Хмельницкого обіймало лише саму властиву Московщину та фіньско-тараскі землї на схід і північ від властивої Московщини — в 150 років по переяславскім договорі називало ся уже „царством россійским“ та обіймало цїлу східну Е-
