вропу: в серединї Московщину, на півночи фіньскі землї, на сходї татарскі землї, на заходї прибережні краї над балтийским морем (Фінляндию, Інфлянти, Курляндию і Лївонїю), на полудневім заходї Білорусь, Литву і переважну часть властивої Польщи (з Варшавою), на полудни майже всю Русь-Україну, (лише без Галичини і Буковини), дальше Крим та Кавказ, а крім того величезні простори дикого Сибіру в північній Азиї.
Ось-такий переворот наступив, як сказано, наслїдком великого але — на жаль — недокінченого та остаточно невдачного повстаня Руси-України против Польщи. Національне повстанє Руси-України під проводом Хмельницкого не увінчало ся корисним для нашого народу кінцем. Близько мілїон душ найшло смерть в тих наших борбах о свободу і независимість, ріки крови сполокали весь наш край, тисячі могил засїяли всю нашу країну, тисячі сїл і міст лягли в попелищах і руїнї, цїлі провінциї обезлюднїли, добробут і культура занепали у безнастанній, воєнній метушни. Наш нарід десятки лїт точив свою кров цїлими ріками, руйнував себе економічно, занепадав культурно, борючи ся за свою независимість, — а все те пішло на марне. Не вина в тім великого „батька“ Богдана Хмельницкого, анї не вина єго наступників: Виговского, Юрия Хмельницкого, Дорошенка, Мазепи, Гордїєнка і т. д. Вони, ті великі патріоти, бажали як-найкрасше для
