|
„Колись завалили! |
Ось-так доля України загибала неначе в блуднім колесї, в якім переплїтала ся борба України за державну независимість з борбою двох україньских кляс поміж собою. Сила молодого україньского гетьманьства розточувала ся, автономічні права загибали, внутрішна ворожнеча кляс — підсичувана хитро Москвою, яка підпомагала на переміну то старшину то поспільство, — зростала і вводила заколот та ослабленє в молоду, слабо з'орґанїзовану, україньску державу. Борючи ся сама тяжко о кождий рік свого автономічного житя, козацка Україна тим більше не мала вже сил на визволенє решти наших земель (Поділя, Галичини, Волинї і т. д.) та на злученє їх з собою. Тим часом сусїди клювали з усїх боків україньске гетьманьство. Москалї, Польща, Татаре, Турки руйнували єго, торгували ся о него, роздирали єго на шматки між собою. Великий рух, викликаний Богданом Хмельницким, пішов на марне, наче та ріка, що загибає у піску пустинї або гине у мокляках. Надмірне число ворогів-сусїдів та брак єдности у нутрі підкосили сей рух уже в перших роках, ще за Богдана Хмельницкого, а звели єго нї-нащо по смерти великого вожда. Вийшло на те, що Польща, ударена тяжко, під'упала — Україна-Русь мимо великих з'усиль не вибила ся на волю, лише виточила свою кров, а скористала з усего Московщина, скасувавши протягом 150 років автономію ослабленої України та розібравши опісля підупавшу
